Поки я розповідав, Абакум, уважно слухаючи, малював щось олівцем на сторінках товстої записної книжки. Мабуть, різні вазочки. Я теж люблю малювати баранячі голови, особливо, коли слухаю когось тільки з ввічливості.
Коли настав час обідати, Абакум вийшов ненадовго з майстерні, щоб помитися й переодягтись. Мені було дуже цікаво глянути, що він намалював у своїй записній книжці. Якесь внутрішнє почуття підказувало мені, що на цей раз Абакум зрадив свою звичку і замість ваз намалював епізоди з моєї розповіді. Я розповідав захоплено і дуже образно.
Справді, Абакум і не думав малювати вази. Ось що було на білій сторінці:
«Триград — Сосновий ліс (S S — Е): 7–8 км. Шлях — м'який. Ріка. 2 переходи вбрід. Інші струмки — 20 хв. Ліс: 2 км — W, 1 км. S Е 6-й км — водяна лісопилка (занедбана). Галявина. Всього при добрій видимості — 100 хв.
Сосновий ліс — Видла (Е від Триграда, потім Е—S): 6 км. Шлях м'який. 2 км. ліс (мішаний); 4 км. луки. Видимість! Всього 60–70 хв».
Ця нудота була позначена різними топографічними знаками: трикутниками, колами з точками в центрі та іншими ієрогліфами. Я знав тільки один умовний знак, яким топографи позначають хвойний ліс: він схожий трохи на ялинку.
Розглядаючи записи, я даремно намагався знайти в них сліди своєї захоплюючої розповіді. Абакум був досить-таки чудною людиною…
Після обіду я пішов у Центр боротьби з заразними захворюваннями до завідуючого відділом «Ліки та постачання» Петра Тошкова. Він мав керувати підвищенням моєї кваліфікації в галузі ветеринарної фармацевтики. З листа з печаткою можна було зробити висновок, що мої знання з фармацевтики значно відстали од розвитку цієї науки.
Тому я ввійшов у кабінет лікаря Тошкова дуже пригнічений. А побачивши його самого, такого величезного, грубого, у розстебнутій не по-начальницькому сорочці, схожого на директора якогось республіканського м'ясокомбінату, зовсім розгубився. Хтозна-чому такі начальники погано впливають на мої нерви.
Привітавшись, я поклав листа на письмовий стіл, щоб уникнути зайвої розмови про мету мого приходу.
Лікар Тошков байдуже глянув на мене і солодко, на весь рот, позіхнув. Можливо, він хотів цим позіханням з першого погляду примусити мене поважати його і серйозно замислитись над наступними заняттями. Та на моєму обличчі не ворухнувся жоден м'яз. Недаремно я служив у тих місцях, де за старих часів діяли такі люди, як хоробрий Момчил і безстрашний Мехмед Синап.
— Значить, ти і є той самий Анастасій Буков? — спитав завідуючий відділом. Він протер очі і знову позіхнув. — Хай йому грець! А я уявляв тебе зовсім іншим. Ну, це нічого, дуже приємно. Сідай.
Тошков написав якусь резолюцію на листі, потім викликав кур'єра і наказав йому віднести листа в архів. Коли кур'єр вийшов, лікар кивнув мені поблажливо:
— Зайди завтра до касира — одержиш добові. Гроші є гроші.
— Дякую, — відповів я. — Не поспішаю. Часу досить. — 1 спитав добропристойно, як подобає відрядженому, що не думає зловживати виявленим довір'ям: — А де провадитиметься інструктаж, товаришу начальник? Чи не можете сказати?
Лікар здригнувся, глянув на мене трохи здивовано і розвів руками. Коли він підняв їх над столом, вони скидалися на крила вітряка.
— Інструктаж? — Тошков грубо засміявся. — Чому інструктаж?.. Світозар Подгоров, наш директор, теж любить говорити: інструктаж, кваліфікація і таке інше. Але він директор. А ти, Анастасію, висловлюйся по-людському, простіше. Хіба ти так розмовляєш з своїми туземцями з Триграда? Ні? Ну, так чого ж тут величаєшся?. Хочеш випити лимонаду? Не хочеш? А я вип'ю. — Він підійшов до великої шафи, відчинив дверцята і вийняв з відра червону пляшку лимонаду. — Напій холодний, я держу його на штучному льоду. Двоокис вуглецю в твердому стані. Ти справді не хочеш? Шкода. — Пляшка в його величезній лапі була схожа на дитячу соску. — Ну, за твоє здоров'я! — Лікар витер долонею пухлі губи і знову сів за стіл. — Так ось, відносно так званого інструктажу. Це вигадка нашого директора Подгорова. На його думку, «місцеві кадри» — так він називає нашого брата з периферії — повинні приїжджати по черзі в Софію, щоб на власні очі побачити, власними носами понюхати найновіші ліки і помацати пальцями найновіші щипці та ланцети, які є на нашому відомчому складі. Цей самий інструктаж можна було б провести інакше: видати каталог із вказівками й поясненнями, з кількома малюнками для більшої наочності — і все. А те, що вигадав Подгоров, — даремна трата часу. Я це казав і йому особисто, і на засіданні колегії. Проте він вважає, що воду найкраще пити з джерела. Хіба це правильно? Дурниці! Хіба мені погано, коли я п'ю лимонад? Зовсім не погано. Навпаки! Ось як стоїть питання з цим інструктажем. Ти, голубе, номер перший з кадрів, які я матиму честь просвіщати. Хоч би в твоєму районі все було тихо й мирно. Відривати в літній сезон людину од роботи — це не вкладається в моїй голові. Але нічого не вдієш. Втішайся софійськими принадами і щовечора роби по три поклони ветеринарному богові, щоб він зберіг живою і здоровою триградську худобину до того часу, поки ти повернешся на свою обітовану землю.