Полковник мовчав.
— Ще два слова, — попросив Абакум, — якщо дозволите. Чому ж епідемія поширюється так невпинно? Адже дев'ять днів тому Центр надіслав вакцину. Як видно, вакцина не діє. Вона непридатна. Б'юся об заклад, що з Смоляна пишуть саме так: «Вакцина непридатна».
Ванов кивнув головою.
— Це стривожило вас найбільше, — вів далі Абакум. — І не без підстав, звичайно. Бо ви вивчили це питання і чудово знаєте, що три місяці тому з НДР одержано вакцину чудової якості. Проведені в різних районах експерименти дали прекрасні наслідки.
Абакум знову запалив цигарку і замовк. Пальці його лівої, руки постукували по підлокітнику крісла. Вогники, що виблискували в очах, коли він говорив, раптом згасли, а обличчя стало схоже на суворий фасад будинку, вікна якого закриті світлими, м'якими, але непроникними шторами.
Полковник сидів нерухомо. У погляді, яким він дивився на свого співрозмовника, у схиленій набік голові, в руках із схрещеними пальцями, які немов застигли на столі, відчувались здивування і захоплення.
— Товаришу полковник, — порушив мовчанку Абакум. — Ви викликали мене негайно, значить, справа невідкладна. Я у вашому розпорядженні. — Капітан глянув на начальника, і на його тонких губах промайнула ледве помітна усмішка. — Ви з власного досвіду знаєте, якими фатальними для справи можуть бути кілька втрачених хвилин. Груші спізнився — і Наполеон програв бій під Ватерлоо!
Полковник засміявся. І, замість того, щоб закінчити зустріч звичайними словами, сухими протокольними напутніми побажаннями, підійшов до Абакума, поклав йому руку на плече і просто спитав:
— Адже ти почнеш саме з цього? З загадки, яку становить вакцина?
У запитанні було все: і наказ діяти, і постановка оперативного завдання, яке належало розв'язати.
Абакум підвівся і глянув на годинник. Стрілки його показували рівно одинадцять.
До складів Центру було хвилин п'ятнадцять їзди. Абакум викликав машину, зручно вмостився на задньому сидінні і заплющив очі.
Йому неважко було перебороти інерцію свого сидячого способу життя, бо робота реставратора-археолога — це теж своєрідна «детективна» діяльність. За ознаками розрізнених частин предмета Абакум відновлював картину цілого, точну його форму. Він угадував по химерних вигинах теракотових[4] черепків, по їх зламах і по тому, чого не вистачало між ними, точні контури античної посудини і місце кожної її окремої частини. Саме цей індуктивний метод дослідження Абакум застосовував і в своїй розвідувальній діяльності. Проте як у реставраторській, так і в розвідницькій роботі він завжди виходив з широких і глибоких знань загального.
Чи відчував Абакум внутрішню єдність цих двох, таких різних за своїм характером занять? Він не любив розповідати про себе, а тим більше слухати, коли інші говорили про нього. Тільки раз, під час гарячої суперечки з кількома зарозумілими молодими художниками, у Захова зірвалось: «Я служу красі більше, ніж усі ви!» На столі була горілка, і, можливо, вона допомогла йому зробити це єдине в його житті признання. Я добре знаю Абакума, але й досі не можу зрозуміти, що саме він мав тоді на увазі: свою діяльність вправного реставратора чи секретну розвідницьку роботу.
Як би там не було, машина мчала капітана до складів Центру. Абакум посміхався в думці: цього разу випадок зведе його з людьми, яких він знає. З Венцеславом Рашковим, начальником складу, він навіть був на екскурсії на річці Іскир. Цей хлопець, що наче зійшов з першотравневого плаката, перший і на танцях, і на спортивному майданчику, і на службі, не викликав підозрінь. До таких красенів, «приємних у всіх відношеннях», Абакум ставився з добродушною поблажливістю. Захов пророкував їм успішне підвищення по службових східцях до рангу «начальника відділу», щасливе сімейне життя і поїздку за кордон по білету, на який припав виграш у державній лотереї. Він заохочував Венцеслава: «Ти народився під щасливою зорею — грай у «тото»[5] — і незлобиво сміявся. Венцеслав, звичайно, не ображався. Він мав такий характер, що коли б навіть і хотів, то не зміг би образитись. Венцеслав сприймав Абакумів сміх як вияв доброзичливості. А до гри в «тото» його не треба було заохочувати. Він сам регулярно заповнював бланки. Інколи Рашков вигравав дрібні суми і тоді, безмежно щасливий, сповнений надій, пригощав своїх колег і начальника по службі фруктовим рахат-лукумом.
Тепер, немовби зайшовши до нього випадково, Абакум мав намір узяти непомітно дві пляшечки з вакциною — одну з тих, що їх надсилали в заражені прикордонні райони, і другу з непочатої партії, у фабричній упаковці. Капітан хотів обидві пляшечки віднести в хімічну лабораторію управління Державної безпеки, щоб встановити, чи однакова вакцина в них, чи немає різниці в її інтенсивності. Капітан задумав ще дещо, але чекав, поки прибуде на місце, щоб зорієнтуватись в обстановці.