Лейтенант здивовано вдивлявся з його обличчя.
— Що, гарний з мене монтер? — усміхнувся Абакум.
Потім узяв у лейтенанта поводок і, широко ступаючи, пішов з собакою в напрямі вулиці Брод.
Зупинившись на тому місці, де стояв кремовий «Москвич», Абакум примусив шукача обнюхати землю, потім знову погладив його і, нахилившись, прошепотів: «Шукай, Інгус, шукай».
Собака, тихенько заскавучавши, майже уткнувся мордою в землю, прищулив вуха, і його тулуб став схожий на натягнуту тятиву лука.
Вони перетнули вулицю Латинка, ще кілька вулиць і, нарешті, вийшли на дорогу, яка вела в Сімеоново. Ліхтарі поблизу не світились. Було пусто і так темно, що Абакум не бачив навіть Інгуса, хоч той сопів за два кроки від нього.
Гроза раптом ущухла. Ліс, що простягнувся праворуч дороги, теж неначе занімів.
Коли Абакум перейшов з собакою через залізничний переїзд, Інгус звернув праворуч, покрутився на одному місці і потягнув хазяїна на якесь подвір'я. Нараз над Вітошею блиснула сильна блискавиця, прорізавши над лісом небо. Цієї миті було досить, щоб Абакум встиг зорієнтуватись. Тепер він знав деякі дані вулиці, колір хвіртки, навпроти якої стояв, і номер на емалевій дощечці. Знову стало темно. Але на сітчатці його очей відбилися обриси будинку — гостроверха альпійська покрівля, поверх з виступом, оберненим на південь, спущені штори. Дві сосни перед будинком. Усередині будинку було темно. В усякому разі, крізь штори не пробивалося світло.
Пішов дощ. Він хльостав засохлу землю мов батогами.
Абакум смикнув поводок і насилу відтягнув незадоволеного Інгуса од хвіртки, що вела в сад.
Не зупиняючись ніде, Абакум навпростець перетнув квартал і вийшов на бульвар Яворова. Промоклий і брудний, він добрався до першого телефонного поста, викликав чергового по відділу і попросив прислати йому машину.
Собаку відправив з шофером.
Як тільки Захов увійшов у свою кімнату, задзвонив телефон. Лейтенант Марков доповів, що в чоловіка, який приїхав на кремовому «Москвичі», в руках нічого не було.
— Шкода! — посміхнувся Абакум. Потім спитав: — Ти дуже втомився? Ні? Тоді прошу до мене на чашку кофе!
Поки закипала вода, Захов встиг прийняти душ, надіти робочий халат і набити люльку тютюном.
Лейтенант повинен був цього вечора встановити нагляд ще й за будинком з альпійською покрівлею, щоб дізнатися, хто там живе і коли приходить туди. А також скласти довідку на Світозара Подгорова і перевірити, які люди живуть з ним в одній квартирі.
Абакум дістав з буфета пляшку коньяку і дві чашки. Кофе закипіло.
За вікном так само лив дощ.
Яскраво всміхався сонячний ранок. І, можливо, від цієї чистої радості, яка розлилася над землею, ще гострішою ставала тривога, що зростала в душі Абакума. Новини, про які доповів йому лейтенант Марков, не віщували нічого доброго.
Тепер він знав, що обидва підписи на підробленому листі написано спочатку чорним олівцем. Підпис лікаря просто скопійовано — це не викликало ніякого сумніву. Але Іринин підпис? Навіщо були потрібні ті незначні, ледве помітні зміни в написанні деяких літер?
Гру задумано наївно: цими незначними, ледве помітними змінами ніби хотіли переконати, що хтось намагався підробити підпис Ірини Теофілової, але дуже невдало. А що заважало цьому «невідомому» скопіювати її справжній підпис так само, як і підпис Петра Тошкова? Адже під рукою у нього були десятки листів секретарки.
Цілком ясно, автор фіктивного листа навмисно змінив деякі літери Ірининого підпису, щоб зняти з неї можливу підозру, якщо підробку буде виявлено.
Лейтенант Марков установив, що 28 серпня Христина Чавова і Ірина Теофілова не виходили з будинку Центру між десятою й одинадцятою годинами ранку. Цей факт стверджував цілковите алібі Ірини: вона не могла бути одночасно і в Центрі, і у Венцеслава. Цього алібі було досить, щоб ущент розбити всі Абакумові припущення. Але лейтенант установив ще одну подробицю: між десятою і одинадцятою годинами ранку Ірини Теофілової не було в канцелярії. Вона в цей час нібито приймала душ на мансардному поверсі. Дізнавшись про цю «подробицю», Абакум розвів руками, і обличчя його похмурніло.
— Б'юсь об заклад, — сказав він, — що в душовій є ще одні двері, які теж виходять на площадку, звідки починаються вузькі гвинтові сходи. Зв'язані з кожним поверхом і чорним ходом, вони ведуть у напівпідвальні і підвальні приміщення будинку.
Захов наказав лейтенантові оглянути ці приміщення і, чекаючи його повернення, пішов на кухню зіграти партію в доміно з хазяйкою.