Стовпчики цифр означали:
«Припиніть тимчасово поширювати заразу. Перервіть зв'язок з Ракіпом. Не зустрічайтесь ні з ким. Заметіть сліди. Чекайте виклику з Пловдива. Ел Тепе».
«Відчули небезпеку», — посміхнувся Абакум. Був тут і новий для нього момент: «Пловдив». Захов вирвав аркушик із записної книжки і, керуючись схемою, написав стовпчиками цифр:
«Провал через випадок з В. Повідомляють, що міліція напала на ваші сліди. Наказано перейти кордон. Заберіть з собою решту мікробів і негайно вилітайте літаком у Пловдив. Доставте за всяку ціну І. В Тешелі, об 11-й год. вечора, біля мосту вас зустріне горбань. Пароль: «Ви знаєте дорогу у Видлу?» — «Я знаю дорогу до Кестена». Виконуйте розпорядження беззаперечно. Ел Тепе».
Згорнувши аркушик так само, як був згорнутий оригінал, Абакум старанно сховав його в заглибину обгорілого стовбура.
Було близько сьомої години. З хмарного неба почало тихо мрячити. Обійшовши галявину, Абакум повернувся до Ахмеда.
— Ахмеде, — сказав він, дивлячись йому прямо в очі, — я хочу доручити тобі дуже важливу справу. Ти згоден?
Хлопець усміхнувся і знизав плечима.
— Ти сховаєшся десь поблизу і не спускатимеш очей з того обгорілого дерева. Мене дуже цікавить, чи прийде хтось сюди і чи шукатиме що-небудь біля обгорілого дерева.
— Оце й усе?
— Усе.
— А з тим чоловіком нічого не робити? — спитав здивовано Ахмед і помацав рукоятку довгого мисливського ножа.
— Ахмеде, — промовив Абакум, — він і тіні твоєї не повинен помітити, і духу твого не почути. Розумієш?
— Розумію, — зітхнув Ахмед.
— Добре пильнуй, — сказав Абакум.
Він трохи помовчав. У заростях прокричав птах, і, коли урвався його голосний крик, тиша здалася ще важчою.
— Чекатиму тебе у твоїй хатині, — промовив Абакум. — Дай мені ключ.
Роззувшись, він узяв черевики в руки, і через якусь мить його висока і трохи згорблена постать зникла в лісовому присмерку.
Через півтори години рипнули двері, і в хату зайшов Ахмед. Абакум підвівся йому назустріч. Очі в хлопця горіли вовчим блиском, ніздрі роздувались від збудження. Він зачерпнув з відра води і почав жадібно пити. Потім витер губи долонею і похитав головою.
— Колібариха, — промовив, сівши на дзиґлик біля вогнища, — Ракіпова дружина прийшла з своєю телицею і прямо туди, до обгорілої сосни. Присіла навкарачки, розгребла хвою і сховала щось за пазуху. Можна було легко перевірити, що саме вона сховала, але ж ви наказали мені тільки пильнувати добре, і я стримався. А руки в мене страшенно свербіли. Потім я пішов у село. Батько відразу повів мене за хату і звелів: «Біжи швидше і перекажи гостеві, що Колібариха зустрічалася з чоловіком біля дороги на Видлу. А Ракіп, хай йому чорт, гайнув через луку на дорогу, що веде в Тешел, зупинився перед новісіньким автомобілем і розмовляв з шофером. А потім той автомобіль поїхав, а Ракіп поліз у воду рибу ловити». Батько мені сказав, що все це бачив син Халіла Алітева, який сховався в печері над дорогою і звідти пильно стежив.
Абакум підвівся з лави й випростався.
— Ахмеде, — промовив він, — розпали вогонь.
Коли хмиз розгорівся, Абакум вийняв із скриньки рацію, поставив її на лаву, підсів до вогнища і почав складати шифровану телеграму. Через двадцять хвилин він уже передавав її у відділ полковникові Ванову:
«Синя «Волга» прямує в Софію. Забезпечте їй безперешкодне просування. Ніде і ні в якому разі не зупиняйте. Одночасно зробіть так, щоб Теофілова і Подгоров помітили, що за ними стежать. Чекайте машину і не спускайте очей з «інспектора». Заарештуйте його одразу ж після того, як він зустрінеться з Подгоровим або з Теофіловою. Лейтенант Марков хай займе місце в тому самому літаку, яким Подгоров з Теофіловою полетять у Пловдив, і весь час стежить за ними. В Пловдиві треба негайно заарештувати власника машини, на якій Подгоров і Теофілова збираються їхати в Тешел. Якщо й власник машини поїде разом з ними, то накажіть затримати його після повернення з Тешела».
Поставив «кінець» і довго сидів після цього над рацією, схиливши голову.
Ахмед стояв біля дверей, виструнчившись як новобранець. Абакум усміхнувся йому, потім склав усе в скриньку і глянув на годинник — було близько дев'ятої години. «Вони ще встигнуть на останній літак», — подумав Абакум і стомлено позіхнув.