Зачинивши за собою двері, Абакум спустив запобіжник замка. Потім постояв деякий час нерухомо, затамувавши подих, увесь перетворившись у слух.
Передпокій, куди він зайшов, був маленький, квадратний, темний, майже пустий. Тут стояла тільки стара кругла вішалка. Але на ній нічого не висіло, і це навівало почуття сумної самотності та порожнечі.
Ліворуч входу і прямо виднілися двері, пофарбовані вицвілою коричневою фарбою. Абакум пригадав розташування будинку: двері навпроти входу ведуть у кімнату, вікна якої дивляться на вулицю. І оскільки квартира однокімнатна, то легко можна було догадатись, що другі двері ведуть у внутрішнє приміщення, на кухню.
Стараючись не шуміти, Захов трохи прочинив двері в кімнату. Потім ледве чутно постукав. Ніхто не відповів. Тоді він відчинив двері ширше: в кімнаті панувала напівтемрява, як і в передпокої, бо вікна були завішані занавісками. Все ж можна було розглядіти шафу, яка закривала кут між східною і північною стінами, туалетний столик з високим дзеркалом в узорній рамі, ліжко і обабіч нього — два пуфи. Серед цієї скромної обстановки увагу Абакума привернула тільки одна річ: на білій ковдрі — купа жіночого одягу. Сполучення речей в ній було досить дивним: чорна спідниця з грубої шерсті, в'язана кофта, безрукавка з товстого домотканого сукна і серед цього одягу старої селянки — нарядна тонка білизна міської дівчини. На килимчику перед ліжком поряд дві пари панчох — одні зв'язані з чорної колючої вовни, другі — нейлонові, ніжні, прозорі.
Абакум посміхнувся і похитав головою. Він вийшов з кімнати навшпиньках і припав вухом до інших дверей — до тих, що були з лівого боку від входу. Звідти не долинало жодного звуку. Крізь щілину в замку просочувалась пара — її тоненькі струмочки з'єднувались і утворювали хмаринки в холодному повітрі. Пахло гарячою водою і запашним туалетним милом. Певно, поруч з кухнею була ванна, і з неї виходила гаряча пара. Видно, там хтось купався. Той «хтось», без сумніву, був власником одягу, який лежав на ліжку.
Абакумові стало так весело, що навіть захотілося свиснути. Давно, ще з часу момчиловської історії, він не відчував такої радості. Це був той же гімн перемоги і торжества, який вперше зазвучав у його душі, коли почувся рокіт літака, що кружляв над Карабаїром. Ці кілька секунд сонячної радості розрядили море неприємностей і гіркоти.
Повернувшись до кімнати, Абакум очима пошукав місце, де можна було б сховатись. Куток за шафою здався йому чудовою позицією. Але звідти неможливо було спостерігати. Він швидко відчинив дверцята шафи і розсунув плаття. І в нього знову з'явилось бажання свиснути: поміж тонкими дошками задньої стінки цієї старої коробки були щілини, такі широкі, що крізь них, хоч і одним оком, можна було спостерігати все, що робиться в кімнаті. Потім Абакум повернув ключ так, щоб дверцята не зовсім причинялись, розмістив плаття майже так, як вони й були, відсунув шафу і пробрався в куток. Подивившись крізь «амбразуру», він задоволено кивнув головою.
Захов обміркував цю операцію до найменших подробиць, і тому випадковість не могла тут зіпсувати справи. Якби помітили, коли Абакум заходив у квартиру, він сказав би, що двері були відчинені, і, пред'явивши документ інспектора пожежної охорони, все-таки оглянув би кожен куток квартири. Коли б з-за шафи було незручно спостерігати, він сховався б з другого боку ліжка або під ним… Або взагалі не ховався б. Він і тоді добився б мети, але, розуміється, ціною небажаного самовикриття. Звичайно, коли б події не розвивались з такою швидкістю, Абакум міг би змінити своє обличчя, надати собі такого вигляду, якого тільки захоче. І тоді вся ця гра в піжмурки була б зовсім зайвою. Але так чи інакше в його непроханому відвідуванні випадковість не відігравала ніякої ролі. Він просто перевіряв один свій висновок, виведений теоретично, і діяв, враховуючи обстановку.
Через кілька хвилин після того, як Абакум зайняв свою позицію в кутку, двері відчинились, і в кімнату хтось зайшов у банному халаті з піднятим капюшоном. Сутінки, що все більше згущалися, не давали можливості розглядіти людину, яка зайшла, і Абакум пожалкував, що сховався в цьому проклятому кутку. Але він був безсилий змінити своє становище хоч на йоту.