— Ну й маруда ж ти, Павлушо.
— А ти тріпло!
— А ти сонна муха.
— А ти. тьху на тебе!
— І на тебе тьху!
Крепко ми тоді посварилися. Правда, за два дні й помирилися, але про кукурудзу більше не згадували. Зразу після школи я поїхав у гості до дядька в інше село, а коли приїхав, Яви не застав — він у табір до моря подався. Так ми з ним ціле літо майже не бачились. І зустрілись тільки, як почались заняття в школі. Я, певна річ, геть зовсім забув про ту розмову що була у нас навесні. І раптом він каже:
— Знаєш, Павлушо, а я ж новий сорт кукурудзи таки посадив.
Я аж рота роззявив.
— Бре, — кажу. — Де? Як?
— На материній ділянці. Ото як ти поїхав, весь час муляла мені думка про кукурудзу. Поліз я раз на горище, шукав коліщатко те, що ти мені подарував. А в нас, ти ж знаєш, на горищі завжди валяється кукурудзяних качанів до біса. Шукав я, шукав коліщатко і раптом натрапив на качан. Аж підскочив. Такий, я тобі скажу, качанище — ну як порося. Зроду такого не бачив. І стрельнуло мені — йой, та це ж, мабуть, новий сорт кукурудзи сам вивівся випадково, і ніхто про це не знає. Певно, мати його серед інших качанів не помітила, не звернула уваги. Оце діло! Саме щастя в руки лізе. Вилущив я з того качана насіння. Ох і насіння! Якби я тобі однією насіниною по лобі вцілив — отакенну ґулю б набив. Пішов я крадькома на материну ділянку, — саме годяще місце, бо ж і добрива там і земля будь здоров, — повиколупував те, що було посаджено, і цілий рядок своїм сортом засадив. Ще й кілочки повтикав — для пам'яті, щоб не сплутати.
— Ну й що? — нетерпляче питаю. — Виріс твій сорт?
— Та мабуть. Я не знаю. Я ж у табір поїхав. Давай удвох підем сьогодні подивимося. Давай?
— Давай, — кажу, — раз таке діло, треба йти. Тим більше, за тиждень-півтора кукурудзу збиратимуть. Збере комбайн твій сорт — дідька лисого ти його тоді знайдеш.
Розмова ця відбулася на великій перерві. А коли скінчилися уроки, Ява сказав:
— Ходімо.
— То, може, — кажу, — спершу пообідаєм, а тоді.
— Та чого там обідать, не вмреш. Ми швидко. Подивимося тільки й назад. І будеш собі хоч до вечора обідать.
Я бачу, що його така нетерплячка взяла, — погодився. Може, й справді хлопець новий сорт одкрив!
Пішли ми.
Вийшли за село, на польову дорогу. На небі — ні хмарини. Сонце світить, нежарке лагідне вересневе сонце.
Обабіч шляху суцільною зеленою стіною, наче ліс, стоїть кукурудза, височенна, метрів зо три, а то й більше. Добре в цьому році вродила.
Йдемо ми та й йдемо. Вже й села не видно.
— Довго ще? — питаю.
— Та нє. Ще трохи та й уже.
Після цього ми ще добрі кілометри два тьопали. Нарешті Ява каже:
— Отут. Бачиш, табличка.
Дійсно, край шляху стирчить на кілку табличка, а на табличці кривулястими літерами написано:
Кукурудза
Сорт Буковинський № 1
Ланка Надії Рень
Площа 8,5 га
— Вірно, — кажу, — це воно.
— Пішли, — каже Ява, — тепер углиб треба.
Звернули ми з шляху і — в кукурудзу. Ява попереду, я — за ним. І одразу — наче в джунглі потрапили. Ох і густа кукурудза! Руками весь час доводиться листя розсувать, щоб по пиці не вдарило. А тут іще й портфель заважає — чіпляється. Яву я одразу з очей згубив. Тільки за шурхотом чую, куди йти.
За деякий час питаю.
— Ну як? Скоро вже твій сорт?
— Скоро, скоро, — досить-таки далеченько чую бадьорий Явин голос. От реактивщик — бач, уже де.
— Стривай, не спіши так, — гукаю, — а то я не бачу, куди йти.
У мене вже двічі портфель із рук випадав, і щоку я подряпав об шорстке, наче з бляхи, кукурудзяне листя.
Нарешті знову питаю:
— Ну як? Знайшов?
— Ні ще. Густо дуже, — і в голосі, чую, вже нема тої бадьорості.
— Слухай, — кажу, — ти ставай навкарачки і повзи. Бо так ніколи тих кілочків не побачиш.
Сказав — і собі став на чотири, портфель у зуби, щоб не заважав, і порачкував, наче собака в цирку. Повзу і мовчу — з портфелем у зубах багато не наговориш. Навсібіч роздивляюсь — кілочки шукаю. З розгону просто носом у Явині штани ткнувся. Дивлюсь, він теж із портфелем у зубах. Сіли ми, портфелі з рота повипускали — відсапуємось.
— Ну що? — питаю.
— Та, знаєш, — каже розгублено, — дуже важко у цій гущині шукати. Десь отут повинно буть, а не можу знайти.
— Знаєш, — кажу, — давай планомірно. Прочешемо цей шмат за всіма правилами. Ти в один бік повзи, а я в другий, а потім зійдемось. Кукурудза ж квадратно-гніздовим посаджена, по квадратах і будем прочісувати. Це дуже просто.