Так, я мушу повторити ще раз: кмітливість – велика штука!
ЯК Я СПІЙМАВ КАБАНА
Іншим разом мені трапився в лісі дикий кабан.
Упоратися з ним було далеко важче. У мене навіть рушниці не було з собою.
Я кинувся тікати, але він помчав за мною і неодмінно пронизав би був мене своїми іклами, якби я не сховався за першим-ліпшим дубом.
Кабан з розгону налетів на дуб, і його ікла так глибоко загналися в стовбур, що він не міг витягти їх звідти.
– Ага, попався, голубчику! – сказав я, виходячи з-за дуба.– Стривай, тепер ти від мене не втечеш!
І, взявши камінь, я почав ще глибше забивати в дерево гострі ікла, щоб кабан не визволився, а потім зв'язав його доброю вірьовкою і, завдавши на віз, урочисто повіз до себе додому.
Ото дивувались інші мисливці! Вони не могли собі й подумати, що лютого звіра можна спіймати живцем, не витративши жодного набою.
НЕЗВИЧАЙНИЙ ОЛЕНЬ
А втім, зі мною траплялись дива ще й не такі. Іду якось я лісом і ласую солодкими соковитими вишнями, які купив по дорозі.
І враз просто переді мною – олень! Стрункий, гарний, з величезними гіллястими рогами!
А в мене, як на злість, жодної кулі!