Я неквапно підійшов до лисиці, дістав батога та заходився її шмагати.
Вона так ошаліла від болю, що, вірите, — вискочила зі своєї шкури і втекла від мене голяка. А шкура дісталася мені цілою — хутро не було попсоване ані кулею, ані дробом.
Сліпа свиня
Дійсно, чимало траплялося зі мною різних дивовижних випадків!
Пробираюсь якось я крізь густий ліс і бачу: біжить дике порося, зовсім ще маленьке, а за поросям чимчикує велика свиня.
Я вистрілив, — та, на жаль, промахнувся.
Куля моя пролетіла якраз поміж поросям та свинею. Порося кувікнуло й кинулося в гущавину, а свиня залишилася стояти на місці, наче вкопана.
Я здивувався: чого це вона не втікає від мене? Але, підійшовши ближче, зрозумів, у чому справа. Свиня була сліпа і не бачила дороги. Вона могла ходити лісом, лише коли трималася за хвостик свого поросяти.
Моя куля відірвала цей хвостик. Порося втекло, а свиня, залишившись без поводиря, не знала, куди їй іти. Вона була зовсім безпорадною і стояла, тримаючи в зубах шматочок хвостика. І тут мені сяйнула чудова думка. Я схопив цей хвостик і повів свиню до своєї кухні. Бідолашна сліпа покірно чвалала за мною, думаючи, що її, як і раніше, веде порося!
Отож не зайве повторити: винахідливість — велике діло!
Незвичайний олень
Втім, траплялися зі мною й більші дива. Ось якось іду лісом і ласую солодкими, соковитими вишнями, які купив по дорозі.
І раптом переді мною олень — неначе з-під землі виріс! Стрункий, гарний, з величезними розлогими рогами!
А у мене, як на зло, жодної кулі немає.
Добре, що залишилося кілька вишень. От я і зарядив рушницю замість кулі вишневою кісточкою. Так-так, не смійтеся, звичайнісінькою вишневою кісточкою.
Пролунав постріл, але олень лише головою помотав. Кісточка потрапила йому в лоба й не завдала жодної шкоди. За мить він уже зник у лісовій гущавині.
Мені залишилося тільки шкодувати, що я випустив настільки чудову здобич.
Через рік я знову полював у тому ж лісі. Зрозуміло, на той час я встиг зовсім забути про історію з вишневою кісточкою.
Наскільки ж великим було моє здивування, коли з гущавини лісу просто на мене вискочив розкішний олень, між рогами якого росла висока крислата вишня! Уявіть собі цю красу: стрункий олень, а на голові в нього струнке дерево! Я одразу ж здогадався, що ця вишня виросла з тієї маленької кісточки, яка минулого року послугувала мені кулею. Цього разу набоїв мені не бракувало. Я прицілився, вистрілив — і мертвий олень впав на землю. Так з одного пострілу я одразу отримав і печеню, і вишневий компот на десерт. Адже деревце було всіяне великими стиглими ягодами.
Скажу вам чесно: ніколи в житті я не куштував таких смачних вишень.
Я спіймав кабана
Іншого разу мені трапився в лісі дикий кабан. Із ним впоратися було набагато важче. У мене навіть рушниці з собою не було.
Я кинувся навтьоки, але він помчав за мною, мов скажений, і неодмінно проколов би мене своїми іклами, якби я не сховався за перший-ліпший дуб.
Кабан із розгону налетів на дуб, й ікла звіра так глибоко встромилися в стовбур дерева, що він не міг їх звідти витягнути.
— Ага, голубчику, піймався! — сказав я і вийшов із-за дуба. — Зажди-но! Тепер ти від мене не втечеш!
І я взяв каменюку та заходився ще глибше забивати в дерево гострі ікла, щоб кабан не зміг звільнитися. А потім зв’язав його міцною мотузкою й, повантаживши на воза, урочисто повіз додому.
Ото дивувалися інші мисливці! Вони й уявити собі не могли, що такого лютого звіра можна спіймати живцем, не потративши жодного набою!
Вовк навиворіт
Не знаю чому, але зі мною часто траплялося, що найлютіших і найнебезпечніших звірів я зустрічав саме тоді, коли був неозброєний і зовсім безпорадний.
Іду якось лісом, а назустріч мені вовк. Роззявив пащу — і просто до мене.
Що робити? Втікати? Але вовк уже накинувся на мене, перекинув на землю і ось-ось перегризе мені горлянку.
Інший на моєму місці розгубився б, але ви знаєте барона Мюнхаузена! Я рішучий, сміливий і винахідливий. Не довго думаючи, я засунув кулак вовку в пащеку і, щоб він не відкусив мені руку, засовував її дедалі глибше. Вовк люто дивився на мене. Очі його блищали від злості. Але я знав: якщо висмикну руку, він розірве мене на клаптики, тому безстрашно запихав її далі й далі. І раптом мені сяйнула чудова думка: я схопив хижака за нутрощі, міцно рвонув і вивернув, немов рукавицю, навиворіт!