«Отож, мадемуазель, — озвалося зелене створіння, якого, вочевидь, бентежила пильна увага бджілки, — ви що, уперше в житті коника-стрибунця побачили? Чи, може, ви зараз збираєтеся знести яйця?»
«Як ви могли собі таке подумати! — розсердилася Майя. — Знести яйця!
Я би ніколи собі цього не дозволила! Хіба я можу чинити те, що за священним правом годиться робити лише королеві-матці?»
Коник раптом якось химерно зігнувся і скорчив таку кумедну гримасу, що Майя, попри образу, не змогла не втриматися від сміху.
«Мадемуазель, — сказав він і несподівано зареготав теж. — Хай тобі грець! Ну й мадемуазель! Ну і вигадниця!»
Майї не сподобалася поведінка коника і вона не вельми люб’язно озвалася до нього: «Чого це ви смієтесь? Ви що, серйозно могли собі уявити, що я відкладатиму яєчка, та ще й просто у траві?!»
Раптом щось хруснуло, коник гукнув: «Гоп!» — і його не стало.
Майя так і залишилася ошелешено стояти із роззявленим ротом. Коник злетів у повітря, та ще й ого-го як високо! Не користуючись крилами, він завзято виписував велетенські кола, стрибаючи, як видалося Майї, з нерозважливою відвагою. За мить він знову опинився поблизу, невідь-звідки гепнувся на листочок аквірелії, та взявся пильно розглядати бджілку.
— Е ні, — мовив він задиркувато. — Де вже вам яєчка відкладати! Ви для того не створені! У вас навіть яйцекладу немає!
— Що? — здивувалася Майя. — Зовсім немає?
Прикрившись крильцями, вона повернулася обличчям до нахаби.
— Жодного! І часом не упадіть з п’єдесталу, мадемуазель! Он як розхвилювалися…. Ви оса, еге ж?
Це була найбільша образа, якої лише можна було завдати Майї…
— Та щоб тебе грім побив! — вибухнула вона люттю.
— Го-о-оп! — відповів коник-стрибунець — і знову щез.
«Ця особа мене дістала», — сердито буркнула Майя і вирішила летіти далі. Скільки вона себе пам’ятала, так страшенно її ще ніхто не ображав. Найбільша на світі ганьба для бджілки — це коли її плутають з осою. Ще б пак! Оси — це збіговисько головорізів, злодійське насіння. Усі вони — безчесні волоцюги!
Проте знову — як сніг на голову — звідкись узявся коник.
«Мадемуазель! — гукнув він і повільно повернувся убік. Тепер його довжелезні задні ноги виглядали, як стрілки годинника, який показує двадцять п’ять на сьому. — Нехай мадемуазель мене вибачить, я так неввічливо обриваю розмову. Але це на мене находить: нічого з собою вдіяти не можу, мушу куди-небудь, а таки стрибати. У вас немає такої потреби?»
Рот у стрибуна розтягнувся у посмішку від вуха до вуха, і Майя знову не могла втриматися від сміху.
— Хто ви? — запитала Майя. — Ви страшенно непосидючий…
— Мене всі тут знають, — запишався коник і знову заусміхався. Таких посмішок Майя ще ніколи не бачила, тож не знала, жартує він чи говорить серйозно.
— Я нетутешня, — пояснила бджілка, — інакше, без сумніву, я би знала вас. А ще хочу вам повідомити, що я належу до родини бджіл, а тому не можу бути осою.
— Господи Боже ти мій, та яка різниця! — злегковажив коник.
Майя аж затнулася і слова не могла вимовити від хвилювання.
— Ви зовсім не розумієтеся у таких справах, — видихнула вона нарешті. — Придивіться уважніше до оси!
— І чого би то я мав за осами заглядати? — відрізав зелений. — Та й різниця між вами — виключно у вашій уяві! Повсюди літаєте, жалите направо і наліво та не вмієте стрибати. Що бджоли, що оси — яка різниця!? Гоп! — і його вже не стало.
«Ну, тепер я вже полечу», — тільки встигла подумати Майя, як коник звідкілясь вигулькнув знову.
— Мамзелько! — загукав він. — Завтра в саду панотця Гострогріха олімпіада зі стрибків. А хочете, я вам квиток дам, зможете подивитися, як інші спритно стрибають. Моя стара дві штуки дістала. Я її похвалив якось, от вона мені один і дала. Я там теж буду: хочу побити свій торішній рекорд, ось так.
— Мене гопки мало цікавлять! — не без досади заявила Майя. — Той, хто вміє літати, має значно вищі інтереси.
Коник-стрибунець знову скорчив гримаску-посмішку та розсміявся з почутого.