Біля бджілки щось задзижчало — і поряд з нею на листок всілася муха. Зайда заметалася по зелених прожилках листка, непомітно відштовхуючись ногами, і можна було подумати, ніби вона ковзає. Опісля вона перелетіла з одного краю листка на інший, так швидко і несподівано, неначе просто перестрибнула. Муха вперто шукала найзручніше для себе місце. Часом вона зовсім несподівано злітала догори і дзижчала, за мить опускалася і стрибками пересувалася по листкові, ніби нічого й не сталося. Нараз вона застигала непорушно, ніби на неї правець напав. Майя трішечки поспостерігала за мухою, а потім наблизилася і ввічливо мовила: «Вітаю вас на своєму листочку! Ласкаво прошу! Якщо я не помиляюся, то ви муха?».
— А хіба не видно! — грубо озвалася та. — Мене звати Пук, і я страшенно заклопотана. Ви хочете прогнати мене із листка?
— Та ні, що ви! Навпаки, мені дуже приємно познайомитися з вами, — запевнила муху Майя.
— Ну звичайно, приємно, — знову відрізала Пук і, охопивши руками свою голову, зробила спробу її відірвати.
— Заради Бога! — аж зойкнула Майя. — Не калічте себе!
— Так має бути. Нічого ви у цьому не розумієте, — незворушно хмикнула Пук. — Я взагалі кімнатна муха. А тут я ненадовго, на курорті… Свіже повітря, літнє сонечко…
— Ой як цікаво! — зраділа Майя. — Ви ж, мабуть, і багато про людей знаєте?
— Людей я знаю, як облуплених, — презирливо пирхнула Пук. — Кожного дня на них сідаю. Хіба вам про це не відомо? От дивина! Та ви, бджоли, всі ж такі мудрі! Принаймні, такими себе вважаєте…
— Мене звати Майя, — нерішуче мовила бджілка. Вона ніяк не могла второпати, звідки у інших комашок така самовпевненість, а часами, як у випадку з Пук, навіть нахабство.
— То що з того? — зневажливо пхикнула Пук. — Ви собі називайтеся, як вам заманеться, а от що ви остання дурепа — це очевидно!
Пук всілася на листку, неначе гармата, що ось-ось має бабахнути: голова та груди випнуті уперед, нижня частина тулуба нахилена додолу. Нараз муха нахилилася вся, тож тепер виглядало, ніби вона взагалі без ніг.
— Не можна втрачати голову, — промовила вона, — обережність вам не завадить, ой як не завадить…
Ґречність Майї кудись одразу вивітрилася — і бджілка закипіла від люті. Вона не могла більше терпіти образи. Навіть добре не усвідомлюючи, що вона робить, Майя кинулася до нахаби і міцно вхопила її за карк.
— Оце я вас зараз навчу, як треба поводитися із бджолою! — вигукнула вона.
Пук жахливо залементувала: «Ой-йо-йой, ой, тільки не жальте! Це єдине, що ви, бджоли, вмієте добре робити, але це так болить! Не наближайтесь до мене своїм черевцем, у вас там жало! Ой, подалі від мене з цим жалом! Відпустіть мене, коли ваша ласка, я зроблю усе, що ви накажете! Пустіть, чи ж ви жартів не розумієте!? Та кожен знає, що бджоли — найбільш шановані, наймогутніші та найчисленніші серед усіх комах! Не вбивайте мене, я вас дуже прошу! Якщо вжалите — мені ж бо кінець раз і назавжди! Господи, ну чому ніхто не розуміє мої жартів!?»
— Добре, — пожаліла Майя муху, — живіть, але ви має розповісти мені все, що знаєте про людей.
— Залюбки розповім! — радісно загукала Пук. — Я саме збиралася це зробити, ви тільки відпустіть мене…
Майя гидливо відпустила Пук: уся злість якось нараз минула, а натомість з’явилося відчуття зневаги та втрата довіри. «Хіба може серйозна комаха повірити дурним балачкам такого поріддя? — подумала бджілка. — Мабуть, краще побачити все на власні очі…»
Але маленька мушка Пук, як щойно засвоїла хороший урок, разюче змінилася.
Спочатку вона задзижчала, невдоволено побурчала і привела себе до нормального вигляду: поправила вусики, крильця та волосинки на чорному тулубі. Після того, як її міцно вхопила Майя, все було у жахливому стані. Нарешті вона висунула та втягнула свій хоботок, перевіряючи його справність: такого Майя ще ніколи не бачила.
— Який жах, як він скривився, — забідкалася муха і заскиглила від болю. — Це все через вашу лють! Погляньте, які понівечені мої липкі подушечки на ніжках: позагиналися, як бляшанка…
— А у вас є липкі подушечки? — зацікавилася Майя.
— Боже ти мій, звичайно! Та й хоботок урешті виправиться сам собою, усе буде гаразд. То що ви хотіли дізнатися про людей? Я розповім вам із власного досвіду… Отож, я виросла посеред людей і досі живу з ними. А тому знаю про них усе-усе! Запитуйте, не соромтеся!
— Ви виростали поміж людей?
— Саме так, у кутку їхньої хати моя мама відклала яйце, з якого я вилупилася. На людських гардинах я робила свої перші кроки в житті, а у проміжку поміж Ґете та Шиллером була стартова площадка для мого першого польоту.