Фрідолін зітхнув: «Я пропрацював усю ніч! А що робити? Якщо хочеш чогось домогтися, то треба попітніти, ой як попітніти! Хоча, мушу вам сказати, не подобається мені ця сосна… От якби дав мені Бог розуму раніше, то я би неодмінно поселився у ялині».
— А як справи у ваших діточок? — по-дружньому запитала Майя, підтримуючи розмову.
Фрідолін подякував і забідкався: «Я не годен за всіма встежити! Та думаю, що з них таки будуть люди!».
Майя слухала просторікування брунатного жука і розглядала його. Недоладно великий, схожий на голову, панцир на грудях, і короткі, ніби кимось підрізані, надкрилки… Бджілка думала: може, Фрідолін і виглядає дещо безглуздо, навіть комічно, та цей незугарний чоловічок належить до страшенно небезпечної породи жуків-короїдів! А вони можуть наробити великої шкоди і могутнім лісовим велетам, та й навіть усьому лісу! Як наскочить навала жуків, таких, як Фрідолін, на яке дерево, то миттю позлітає з нього зелена хвоя чи листя, почне воно сохнути та помирати, і ніщо вже його не врятує… Маленькі розбійники не знають пощади. Вони руйнують кору дерева, по якій живильні соки потрапляють з коріння і до верхівки. Свідки розповідають, що жертвами нападу орди короїдів ставали цілі ліси! Майя, задумавшись, розглядала Фрідоліна, і на душі у неї стало святково, коли вона уявила, наскільки важливим та могутнім може бути цей малесенький жучок!
Тим часом Фрідолін зітхнув і поскаржився: «Яке би гарне було життя, якби не було дятлів! Ото була би краса!».
— Ага, — кивнула на знак згоди бджілка, — жере все, що тільки йому попадеться!
— Якби ж то, — почав свою чергову філософську сентенцію жучок, — він поїдав тільки тих легковажних, безголових комашок, які сидять на корі, я би ще сказав: та нехай! Врешті, навіть дятлові треба з чогось жити. Та де там! Ця безвідповідальна птаха залазить ще й під кору, в кожен наш закапелок, глибоко у наші ходи.
— Та ні, — не погодилася Майя. — Наскільки я знаю, дятел завеликий, він не пролізе по ваших ходах!
Тепер прийшла черга здивуватися Фрідоліну. Спочатку він лише звів догори брови і кілька разів поважно кивнув головою. Жучкові, очевидно, вельми сподобалося, що є речі, які він знає краще від інших.
— Завеликий? — перепитав він. — А хто говорив про його розміри? Ні, моя люба, ніхто не говорив, що власне дятел за нами полює! Я мав на увазі, що нам завдає шкоди його язик!
Ото ж Майя здивувалася! Фрідолін розповів, що у дятла довгий і тонесенький язичок, за формою схожий на черв’яка, гострий і липкий.
— Язик у нього у десять разів довший за мене! — аж зойкнув Фрідолін, безпорадно розвівши руками. — Принаймні він може так далеко його висунути зі свого дзьоба… Цей безсовісний дятел безсоромно висолоплює язика та пхає його у кожну шпаринку, кожну тріщинку в корі! А сам думає: може, там хтось ховається? Його язичисько пролазить навіть у наші канали! Один пан Бог відає, як він його туди примудряється засунути… Все, чого він тільки торкнеться, відразу намертво приклеюється — і дятел втягує язика назад!
— Я не з боязких, — мовила Майя, — але ваша розповідь навіює на мене жах!
— Та що там! У вас є жало, — не без заздрості заспокоїв бджілку Фрідолін. — Кожен опам’ятається і, так би мовити, задумається, якщо його вжалити в язик! А нам, бідолахам без жала, несолодко доводиться… Якось лиха доля спіткала мою кузину. Перед тим ми трохи посварилися стосовно моєї дружиноньки. Я в себе вдома і знаю усі ходи-виходи, а вона ж у гості прийшла! Отож ми з кузиною посварилися і вона забралася геть. Та щойно вийшла, коли це чуємо — дятел шкрябає по корі нашого дерева і дзьобом вистукує… Мабуть, він тільки почав полювання, і саме з нашого дерева. Інакше ми би почули його здалеку та поховалися завчасно. Коли це нараз наслухаю, як моя бідолашна кузина заволає у темряві: «Фрідоліне, я прилипла!!!». Вона ще потріпалася трошки, потім усе стихло — і дятел застукотів далі. Ось таке трапилося з моєю кузиною. Вона пропала — і більше я її не бачив. Її звали Агата.
— Чуєте, як калатає моє серце? — стиха промовила Майя. — Не треба було вам розповідати… Принаймні не все одразу. Що тільки не діється на цьому світі!
Маленька бджілка подумала про те, що вона сама пережила, відколи покинула вулик, і про те, що ще може на неї чекати попереду.