«Так, ти справді летиш, — пробурмотіла захекана супутниця, яка ледве встигала за малою. — Ми підлітаємо до лип. Це — наші замкові липи, вони слугуватимуть тобі дороговказом, за яким ти легко знайдеш дорогу до вулика. Майє, ти надто швидко летиш».
— Я би хотіла ще швидше! — засміялася Майя. — Ой, як гарно пахне сонячне проміння!
— Ні, — пояснила, хекаючи з натуги, медоносна бджола. — Це запах липового цвіту, але я прошу тебе, лети повільніше… Якщо будеш мчати так швидко, то не розгледиш прикметних місць, а потім не знайдеш дороги додому!
Але Майя не слухалася. Радість, щастя і сонячне світло переповнили її, і бджілка нетямилася від утіхи. Майя стрілою мчала крізь оксамитове море світла все далі й далі… Вона чула, як її кличуть барвисті квіти, як магнітом притягують тихі галявини, а блакитне небо благословляє її тріумфальний молодечий політ.
«Так гарно, як сьогодні, — думала вона собі, — ніколи більше не буде. Я не можу повернутися назад, не можу думати ні про що інше, як лише про сонце!»
Майя летіла й летіла, кольорові стьожки внизу постійно змінювали забарвлення, а щедро осяяна земля тягнулася зусібіч, відкриваючи приємний оку краєвид. «Сонечко мусить бути зі щирого золота», — думала собі маленька Майя.
Аж ось бджілка дісталася до великого саду, який клубочився хмарами цвіту вишні, глоду та бузку. Вона відчула таку страшенну втому, що просто упала на грядку, де росли червоногарячі тюльпани. Майя пірнула в одну з квіток, оперлася на пелюсткову стіну і, задерши голову догори, задивилася у сліпучо-блакитне небо…
«Тут, у великому світі за стінками вулика, у тисячу разів краще, ніж у темному та тісному бджолиному місті! Ніколи не повернуся туди, щоби збирати мед чи готувати віск. Ні, ніколи не повернуся! Хочу милуватися квітучим світом, хочу пізнати його! Я не така, як решта бджіл, я хочу радіти життю, хочу мати багато вражень, переживати несподіванки та пригоди! Я не боюся небезпеки: хіба ж у мене недостатньо сили, мужності, а ще — гострого жала?»
Майя засміялася від радості та завзяття, що переповнювали її, та зробила добрячий ковток медово-солодкого пилку із чашечки тюльпана. «Чудово, — подумала вона, — життя просто прекрасне».
Ох, якби тільки наївна Майя знала, яка небезпека чигатиме на неї на кожному кроці, яких труднощів і бід їй доведеться зазнати, то вчинила б інакше… Та вона не здогадувалася про все це, і тому твердо залишилася при своїх намірах. А незабаром її подолала втома — і маленька солодко заснула. Коли Майя прокинулася, сонце вже зайшло, і все довкіл огорнули сутінки. Серденько бджілки закалатало від страху, і вона обережно вилізла з квітки, що почала стуляти свої пелюстки на ніч. Майя заховалася під великим листком на самій верхівці старезного крислатого дерева, а як засинала, то думала собі: «Я не втрачу мужності… Сонце зійде знову, про це розповідала Кассандра. Зараз потрібно лишень міцно заплющити очі — і заснути…»
Глава друга
Трояндовий будинок Пеппе
Майя прокинулася, коли вже світало. Вона трішки замерзла під листком, де звечора знайшла собі притулок. Окрім того, вчорашня гонитва над полями дала про себе знати: усе тіло боліло і кожен рух давався важко. Майя міцно вхопилася за прожилку листка і затріпотіла своїми крильцятами, щоби вони стали знову гнучкими та пружними. Потім обтрусилися від пилюки, старанно розчесала своє біляве волоссячко та ретельно помила великі оченята. А вже тоді обережненько поповзла листочком до самого його краю і роззирнулася. Золоте сяйво вранішнього сонця мало не засліпило її! Листя довкола палало смарагдами!
«О світе, — подумала маленька бджілка, — який же ти прекрасний!»
Вона пригадала вчорашній день з усіма небезпечними та захоплюючими пригодами і твердо вирішила не повертатися до вулика. Звичайно ж, коли вона думала про Кассандру, її серце перелякано гепало у грудях, проте, — міркувала Майя, — стара бджола вряд чи зможе її відшукати… Та погодьтеся, усталене життя — не для жвавої Майї! Літати туди-сюди цілісінький день, носити до вулика мед чи робити віск… Вона хоче бути щасливою і вільною, вона хоче насолоджуватися життям! Хай там як, вона подолає усі труднощі!
Ось такою легковажною була маленька Майя, бо й гадки не мала, що на неї чекає в майбутньому. Та ось ген-ген удалині щось запашіло на сонці… Майя схвильовано спостерігала за тим палахкотінням. Крім того, вона відчула, що добряче зголодніла. Голод і хвилювання додали їй снаги, отож вона, тоненько та весело забринівши, вигулькнула зі своєї схованки. Цього разу Майя летіла спокійно та розмірено, прямуючи просто до червоного сяйва, яке виявилося вабливою квіткою. Коли бджілка підлетіла ближче, то відчула такий одурманюючий солодкий аромат, від якого аж паморочилося у голові! Тому зробити посадку вартувало чималих зусиль… Бджілка приземлилася на випуклу пелюстку квітки і міцно за неї вхопилася. Цього було досить, щоби назустріч Майї викотилася блискуча срібна куля, завбільшки із саму бджілку! Вона іскристо мерехтіла та переливалася усіма барвами веселки! Майя страшенно перелякалася, хоча водночас така краса її зачарувала. Кришталева кулька прокотилася повз Майю, ковзнула далі, далі, до краю пелюстки, зависла там, а потім зірвалася — і полетіла в траву.