«Так, все так і було», — зізналася бджілка, що аж трусилася від страху.
Отже, вартовий увесь час стежив за нею… Майя пригадала, що вже чула про надзвичайно гострий зір цих метких розбійників.
— Чого ти прийшла сюди? — добродушно запитав вартовий. Майя ще більше впевнилася у тому, що він справді дуже засмучений. Виглядало на те, що він заклопотаний чимось значно важливішим, аніж вона.
— Я хочу на волю, — відповіла Майя. — І взагалі, мені не забракло сміливості, мене просто спинили краса вашого золотого спорядження. А зараз я приймаю бій!
Вартовий нахилився, здивовано поглянув на Майю і посміхнувся. Його посмішка зовсім не була злою.
— Мала, — відповів шершень, і його голос пролунав майже сердечно, — ми не будемо битися. Звичайно, ти належиш до могутнього та сильного народу. Але ми однаково сильніші. Принаймні коли шершень вийде сам на сам із бджолою, то поразки їй не оминути. Якщо тобі сподобалося тут, можеш постояти, потеревенимо про те, про се. Але недовго. Потім я розбуджу солдатів і вони відведуть тебе назад, до твоєї камери.
Як не дивно, та логічно обґрунтована дружелюбність шершня збила бойовий запал Майї більше, ніж якби він виявив злість чи ненависть. Почуття, які зараз заволоділи бджілкою, були близькими до захоплення. Вона поглянула великим сумними очима на свого ворога і зітхнула: «Я завжди чула лише погане про шершнів. Але не всі шершні погані! Ось ви, ви не можете бути поганим. Я не можу в це повірити».
Воїн спокійно поглянув на Майю: «Хороші та погані є усюди, це не залежить від роду чи виду. Та не забувай, ми споконвічні вороги, і ворогами залишимося навічно».
«А ворог завжди повинен бути поганим? — не стрималася від запитання Майя. — Коли ви дивилися у ніч, я навіть забула, що ви мій ворог. Мені просто здалося, що ви засмучені. А я завжди вважала, що істоти, які можуть сумувати, ніколи не бувають злими».
Зауваживши, що вартовий промовчав, Майя продовжила уже сміливіше: «Так, ви маєте владу і силу. І у вашій волі або відвести мене назад у в’язницю, де я загину, або дарувати мені волю».
Вартовий випростався. Від його руху панцир зарипів та дзеленькнув, а рука, яку він підняв, блиснула у блідому місячному світлі. Світало…
— Твоя правда, — відповів він, — у мене є сила і влада. А ще — у мене є довіра мого народу та моєї королеви. Я отримав наказ: жодна бджола не може живою вийти із замку. І я не збираюся порушувати присяги.
Помовчавши трохи, він додав, ніби розмовляючи сам із собою: «Я вже знаю, що це таке — невірність даному слову… Це так боляче — коли тебе покидають… Ех, Шнук, Шнук…».
Маленька Майя стояла зворушена і розгублена. У неї ж теж було почуття вірності, відданості своєму народові! Бджілка відчула, що іншого виходу на свободу, окрім грубої сили чи хитрощів, у неї немає. Кожен з них виконує свій обов’язок і, попри це, вони залишаються чужинцями та ворогами. Проте, що за ім’я щойно згадав воїн? Він говорив про якусь Шнук, що зрадила його? Шнук… Та це ж та гарна бабка, яку вона зустріла на березі лісового озера, поміж сяйливих лілій! Майя аж здригнулася від хвилювання! Може, це їй якось допоможе? Вона обережно запитала:
— Перепрошую, а хто така Шнук?
— Ой, мала, Шнук — не твоя турбота, — відповів вартовий. — Я її втратив і більше ніколи не побачу.
— Я знаю Шнук, — намагаючись виглядати байдужою, мовила Майя. — Шнук, вона з роду бабок. Думаю, що вона найгарніша з них усіх.
Майя навіть не встигла здивуватися, так швидко відреагував вартовий на її слова. Здається, він забув про все на світі, підбіг до бджілки і закричав: «То ти знаєш Шнук? А ну кажи, де вона?».
— Ні, — категорично і тихо відрізала Майя, яка всередині аж засяяла від радості.
— Я тобі зараз голову відкушу, якщо не скажеш! — заволав шершень і підійшов зовсім близько.
— А моїй голові однаково недовго ще бути на в’язах. То для чого зволікати? Зробіть це. Я не зраджу милу бабку, свою хорошу подругу. Ви ж бо хочете її, як і мене, в полон взяти.
Розбійник важко дихав. Надворі вже почало розвиднятися, і Майя помітила, що у нього бліде чоло, а в очах — страх і нерішучість.
— Господи Боже ти мій, — промовив він, і було видно, що шершень спантеличений та розгублений. — Вже час, я мушу розбудити решту. Ні, ні, маленька бджілко, я не хочу ніякого зла для Шнук. Та я її більше за своє життя кохаю! Скажи, де мені її знайти?
— А я люблю своє життя, — філософськи змінила напрямок розмови Майя.
— Якщо скажеш, де живе Шнук, — сказав вартовий, Майя бачила, як важко йому даються ці слова, він аж трусився весь, — я відпущу тебе на волю, і лети — куди тобі тільки заманеться!