— Ану назад! — грізно крикнув вартовий і грубо відштовхнув Майю. — Що це вам таке на думку спало? Забирайтеся геть, бо ми вас заколемо! — тоді вартовий звернувся до свого товариша і здивовано запитав: — А в тебе вже колись таке було, щоби хтось із чужих бджіл хотів зайти, та ще й так рано?
Майя вигукнула пароль, який ідентифікував її як бджолу саме цього вулика, і вартові одразу ж її відпустили.
— Як це так? — закричали вони в один голос. — Ти одна з наших, а ми не знаємо тебе в лице?!
— Відведіть мене негайно до королеви, — не захотіла вдаватися до довгих пояснень Майя. — Ведіть зараз же, інакше може трапитися велика біда!
Вартові стояли на місці і переминалися з ноги на ногу. Вони не наважувалися виконувати наказ, бо не розуміли, про що йдеться.
— Королеву не дозволяється будити перед сходом сонця, — нерішуче мовив один із чатових.
Тоді Майя скрикнула так голосно і пристрасно, що обох вартових аж заціпило: «Вона взагалі може не прокинутися! За мною летить смерть, — та додала гнівно: — Ведіть мене до королеви, зараз же!».
Перелякана та глибоко вражена її словами сторожа відразу кинулася виконувати наказ.
І ось вони вже гуртом поспішають теплими, до болю знайомими вулицями і переходами. Майя пригадувала одне місце за іншим. Водночас її охопив цілий вихор відчуттів: хвилювання, поспіх, її серденько тяжко стріпувалося від глибокого суму, який їй навіювали рідні місця.
«Я знову вдома», — лопотіла вона зблідлими вустами.
У прийомній залі королеви у Майї мало не підкосилися ноги. Вона враз відчула себе страшенно втомленою. Один із вартових одразу кинувся на допомогу і підтримав її. Тим часом інший кинувся у покої королеви. Обоє солдатів уже відчули, що має відбутися щось надзвичайне, отож вартовий, який тепер виконував роль посильного, біг з усіх сил. Кілька бджіл, які мали готувати віск, уже були на ногах, отож з цікавістю випинали голівки: що сталося? З парадної кімнати королеви вийшло двоє офіцерів. Майя відразу зрозуміла, що це її особиста охорона. Обидва мовчки і серйозно, не промовивши ані слова, встали по обидва боки від входу. Це означало, що скоро з’явитися і сама королева.
Королева прийшла сама, без почту, з нею були лише дві служниці та особистий ад’ютант. Коли королева побачила, в якому поганому стані маленька бджілка, яка вона схвильована, то відразу кинулася до Майї, а з її обличчя зникла суворість.
— Ти прийшла з важливою звісткою? — спокійно запитала королева. — Хто ти?
Майя не могла мовити ані слова… Зрештою, доклавши чималих зусиль, їй вдалося вигукнути: «Шершні!».
Королева страшенно зблідла з лиця, та опанувала себе. Це надало сили і Майї.
— Ваша Величносте! — вигукнула бджілка. — Прошу мене вибачити, я не виконувала своїх обов’язків, як це належиться бджолі. Але про це я пізніше розкажу і покаюся у тому, що зробила, і про що шкодую усім своїм серцем. Та зараз мова не про це. Цієї ночі мені дивом вдалося вирватися з полону шершнів. Останнє, що я від них почула, було ось це: нині на світанку на поліс буде скоєно напад з метою грабунку та захоплення полонених.
Неможливо описати той жах, який справили Майїні слова на оточуючих! Обидві служниці, голосно скрикнувши, гепнулися додолу, втративши свідомість, охоронці-офіцери, бліді від жаху, готові були вибігли з кімнати, щоби бити на сполох і піднімати військо, а ад’ютант лише промовив: «Господи Боже милосердний» — і роззирнувся навсібіч.
Варто лише було побачити, з яким холоднокровним спокоєм та силою духу королева сприйняла цю жахливу новину! Вона трішки випросталася, і її постава набула того вигляду, який всіх насторожував і водночас викликав безмежну довіру. Маленька Майя подивилася на повелительку і, здригнувшись, подивувалася її величі.
Королева кивнула, підкликаючи до себе обох офіцерів, і коротко та голосно віддала кілька наказів. Майя почула лише закінчення: «… даю вам хвилину на виконання, інакше залишитесь без ваших голів». Проте обоє офіцерів зовсім не виглядали на таких, кого треба було підганяти: вони миттю рвонули з покою виконувати доручення.
— Вельмишановна пані, — видихнула Майя.
А королева, нагнувшись, поглянула бджілці у вічі. Майя побачила, що повелителька дивиться на неї ніжно і її погляд сповнений любові.
— Я дякую тобі, — сказала королева. — Ти врятувала нас усіх. І що б ти раніше не скоїла, твій сьогоднішній вчинок у тисячу разів перекриває попередні провини. А зараз, серденько, іди, відпочинь. Ти жахливо виглядаєш… І рученьки он як трусяться.