— Я хотіла би померти за вас, — пролепетала бджілка.
Тоді королева відповіла: «Ти не повинна цим перейматися.
У нашому полісі живуть тисячі бджіл, і кожна готова пожертвувати собою заради блага інших, заради мене. Тут є кому воювати і є кому помирати, якщо доведеться. Іди відпочинь».
Королева ще раз нахилилася до маленької, поцілувала її у чоло, а потім кивнула своїм покоївкам, щоби вони потурбувалися про спокійний сон Майї.
Бджілка була щаслива до глибини душі! Немов у забутті, вона десь здалеку чула дзвінкі та високі сигнали сурм, бачила, як високопоставлені чиновники збігалися і штовхалися у передпокої королеві, а потім Майю захопило глухе гудіння, що сколихнуло весь вулик.
«Солдати, наші солдати!», — прошепотіла покоївка, яка стояла поруч. Останнє, що Майя почула, лежачи в маленькій і тихій спаленьці, куди її привели і вклали в ліжечко покоївки, це ритмічні звуки маршового кроку війська, що гупало мало не за дверима її кімнати. Весело і бадьоро лунали чіткі команди… А вже засинаючи, вона почула маршову пісню бджіл-солдатів:
Глава шістнадцята
Битва бджіл із шершнями
Вулик-поліс бджолиного народу схвильовано гудів. Навіть у дні останньої революції не було такого сум’яття, як зараз. У полісі не залишилося жодної бджоли, котра би не була сповнена благородного гніву та обурення. Кожна була готова кинутися на лютого ворога, щоби розправитися з ним на місці. Та, попри гнів і обурення, у вулику панував ідеальний порядок! Було просто дивно, як швидко зібралися війська, а кожен із мешканців полісу знав своє місце та готовий був щомиті прийти на допомогу.
Потрібно сказати, що на сполох вдарили дуже вчасно. Бо коли на чатах біля вхідних воріт вулика стали вишколені охоронці, саме надлетіли розвідники, що доповіли: шершні наближаються! Після цієї звістки вулик завмер у очікуванні бою… Зберігаючи спокій, перші шеренги солдатів у повній бойовій готовності стояли біля входу. Довкола запала мертва тиша. Лише позаду лунали приглушені команди офіцерів, які наводили лад у резервних підрозділах. Можна було подумати, що всі у вулику сплять, і лише біля воріт невтомно та безшумно працювали бджоли-робітники, дюжина тих, хто вміли працювати з воском. Вони отримали наказ звузити вхід до вулика за допомогою воску. За кілька хвилин, немов за помахом чарівної палички, з’явилися дві товсті стіни з воску, яких навіть найсильніші шершні не змогли би зруйнувати, не змарнувавши часу. Льоток суттєво зменшився у своїх розмірах.
Королева зайняла позицію угорі — це дозволяло їй стежити за ходом бою. Навколо неї прудко бігали, виконуючи різні доручення, ад’ютанти.
З’явився третій розвідник. Повністю знесилений, він опустився на коліно перед королевою.
— Я останній, Ваша Величносте! — скрикнув він із останніх сил. — Більше ніхто вже не прилетить, решта загинули.
— Де зараз шершні? — запитала королева.
— Вони вже під липами! — вигукнув він, і в його голосі вчувався страх смерті. — Ви тільки прислухайтесь, як гуде повітря під крилами цих велетів!
Проте, нічого такого не було чути. Очевидно, у розвідника не витримали нерви і він досі вважав, що його переслідують.
— Скільки їх? — суворо спитала королева. — Відповідай тихо.
— Я нарахував сорок, — прошепотів вивідувач. Хоча королева і злякалася такої великої кількості ворогів, та виду не подала і промовила голосно, з притиском: «Ніхто із них більше не побачить свого рідного дому!».
Слова королеви справили неабияке враження на солдатів та офіцерів. Вони пролунали для них таким собі передбаченням перемоги — і всі збадьорилися.
Проте вже скоро радість зникла з їхніх облич і мужні бджілки зблідли… Тихе ранкове повітря почало наповнюватися спочатку ледь чутним, а потів все голоснішим і голоснішим гудінням, на вході нараз стало темно — і всі чітко та ясно почули моторошний шепіт, упізнали голоси найстрашніших у світі комах-розбійників та убивць. Перші солдати поглянули один на одного, прощаючись перед неминучою смертю, а воїни у перших шеренгах уже знали, що не мине й хвилини — і вони загинуть у двобої зі значно сильнішим ворогом.
Та ось згори спокійно і чітко пролунав наказ королеви: «Дайте їм зайти. Нехай заходять один за одним. Не розпочинайте бою, доки не почуєте мого наказу. За сигналом перші ряди заслону, десь близько сотні, мають атакувати тих, хто уже всередині. Задні ряди тим часом перекриють вхід і не дадуть вдертися решті. Таким чином ми розпорошимо ворожі сили. Воїни, що стоять у перших рядах, запам’ятайте, що від вашої сили та витримки, від вашої мужності залежить подальша доля усього нашого полісу. Будьте певні: у сутінках ворог буде дезорієнтований, шершні не знають, що ми приготувалися дати відсіч…».