Комісія судових лікарів, яка мала вирішити, наскільки психічний стан обвинуваченого Швейка відповідає чи не відповідає усім його переліченим у рапорті злочинам, складалася з трьох дуже поважних панів. Причому погляд кожного зокрема діаметрально різнився від будь-якого погляду інших двох. Вони були представниками трьох різних протилежних напрямів і психіатричних шкіл, і якщо ці протилежні наукові табори прийшли до цілковитої згоди щодо Швейка, то це можна пояснити лише тим величезним враженням, яке Швейк справив на всю комісію, коли ввійшов до зали, де мали обслідувати його психічний стан. Побачивши на стіні портрет австрійського монарха, він вигукнув: «Панове, хай живе цісар Франц Йосиф Перший!».
Справа була зовсім ясна. Завдяки спонтанному виступу Швейка відпала ціла низка запитань. Залишилися лише найважливіші. Відповіді на них мали підтвердити на підставі системи доктора психіатрії Каллерзона, доктора Гевероха і англійця Вейкінґа[28] первісну думку про Швейка.
— Чи радій важчий за олово?
— Я його, пробачте, панове, не важив, — з своєю милою усмішкою відповів Швейк.
— Ви вірите в кінець світу?
— Насамперед я мусив би той кінець побачити, — відповів Швейк недбало, — однак зовсім певне, що завтра я його ще не дочекаюсь.
— Чи могли б ви вирахувати діаметр земної кулі?
— Ні, панове, не зумів би, — відповів Швейк, — але я б вам, панове, також загадав одну загадку: стоїть триповерховий будинок, а в цьому будинку на кожному поверсі вісім вікон. На даху два дахові віконця і два комини. На кожному поверсі живе по двоє квартирантів, а тепер, панове, скажіть мені, в якому році померла двірникова бабуня?
Судові лікарі значуще переглянулися, але, незважаючи на це, один з них поставив ще таке запитання:
— Чи знаєте ви, яка найбільша глибина в Тихому океані?
— Цього, панове, не знаю, — почулося у відповідь, — але думаю, що там безперечно глибше, ніж під Вишеградською скелею у Влтаві.
— Досить? — лаконічно спитав голова комісії.
Але один із членів комісії попросив дозволу поставити ще одне запитання.
— Скільки буде, якщо дванадцять тисяч вісімсот дев’яносто сім помножити на тринадцять тисяч вісімсот шістдесят три?
— Сімсот двадцять дев’ять, — відповів Швейк не кліпнувши оком.
— Гадаю, цього досить, — промовив голова комісії, — можете відвести обвинуваченого на старе місце.
— Дякую вам, панове, — шанобливо сказав Швейк. — З мене цього також цілком досить.
Коли Швейка вивели, колегія трьох прийшла до спільного висновку, що Швейк дурний як пень і ідіот згідно з усіма законами природи, які відкрили учені-психіатри. У висновках, надісланих слідчому, між іншим, було зазначено:
«Нижчепідписані судові лікарі погодилися у визначенні незаперечного психічного отупіння і вродженого кретинізму Йозефа Швейка, представленого вищевказаній комісії. Вислів «Хай живе цісар Франц Йосиф Перший» цілком достатній, щоб визнати душевний стан Йозефа Швейка як стан безнадійного ідіота, на підставі чого нижчепідписана комісія пропонує:
1. Припинити слідство проти Йозефа Швейка.
2. Відіслати Йозефа Швейка до психіатричної лікарні під нагляд для визначення, якою мірою його душевний стан небезпечний для оточення».
У той час, як писалися ці висновки, Швейк розповідав своїм співв’язням:
— На Фердинанда вони начхали, а патякали зі мною про різні дурниці. Наприкінці ми один одному сказали, що для нас цієї розмови досить, і розійшлися.
— Я нікому не вірю, — зауважив скоцюрблений маленький чоловічок, на луці якого випадково викопали скелет. — Все це одне шахрайство.
— Але й шахрайство на світі мусить бути, — сказав Швейк, лягаючи на нари. — Якби люди бажали добра кожному своєму ближньому, то незабаром усі б між собою перегризлися.