— Ви знаєте пані баронесу?
— Я її незаконнонароджений син, — спокійно відповів Швейк. — Маленьким вона мене кинула, а тепер знову знайшла…
Лікар Грінштейн лаконічно сказав:
— В такому разі поставте Швейкові ще одну клізму.
Ввечері на ліжках було сумно. Кілька годин тому шлунки в усіх були наповнені різними добрими й смачними речами, а тепер там хлюпав лише ріденький чайок із скибочкою хліба.
Номер двадцять перший біля вікна промовив:
— А чи повірите, друзі, що я люблю смажених курчат більш, ніж печених?
Хтось пробурчав:
— Всипте йому!
Але після невдалого частування всі так ослабли, що ніхто навіть не ворухнувся.
Лікар Грінштейн дотримав слова: перед полуднем прийшло кілька військових лікарів з горезвісної комісії.
Вони йшли повагом повз ряди ліжок, і було лише чути: «Покажіть язик!»
Швейк так висолопив язика, що його обличчя скорчилося в кумедну гримасу, а очі самі заплющились.
— Насмілюсь доповісти, пане штаб-лікарю, далі язик уже не вистромлюється.
Між Швейком і комісією зав’язалася цікава розмова, Швейк запевняв, що зробив це зауваження, боячись, аби лікарі не подумали, ніби він ховає від них язик.
Члени комісії діаметрально розійшлися в своїх думках щодо Швейка.
Половина з них запевняли, що Швейк — це «ein bloder Kerl»[23], а друга — що він падлюка, який глузує з військової служби.
— Чорт вас побери! — заверещав на Швейка голова комісії. — Ми вас виведемо на чисту воду!
Швейк дивився на комісію з божественним спокоєм невинної дитини.
Старший штаб-лікар підступив до нього впритул:
— Я б хотів знати, про що ви, морська свиня, зараз думаєте?
— Насмілюсь доповісти, я взагалі ні про що не думаю.
— Himmeldonnerwetter![24] — вигукнув один з членів комісії, брязнувши шаблею. — Отже, він взагалі не думає. А чому ж ви, сіамський слоне, не думаєте?
— Насмілюсь доповісти, я тому не думаю, що на військовій службі солдатам думати заборонено. Коли я свого часу служив у дев’яносто першому полку, нам наш пан капітан завжди казав: «Солдат не повинен думати сам. За нього думає начальство. Як тільки солдат починає думати, то це вже не солдат, а якийсь вошивий цивільний. Думання не призведе…»
— Заткніть пельку! — люто перепинив Швейка голова комісії. — Ми про вас уже маємо інформацію. Der Kerl meint, man wird glauben, er sei ein wirklicher Idiot…[25] Ви не ідіот, Швейку, ви хитра бестія, пройдисвіт, хуліган, падлюка.
— Насмілюсь доповісти, розумію.
— Я вже сказав вам, щоб ви заткнули пельку, чули?
— Насмілюсь доповісти, я чув, «заткнути пельку».
— Himmelherrgott![26] Ну й мовчіть, коли я вам наказав, ви ж добре знаєте, що вам не дозволено патякати.
— Насмілюсь доповісти, я знаю, що «мені не дозволено патякати».
Пани офіцери перезирнулись і покликали фельдфебеля.
— Оцього, — сказав старший штаб-лікар, показуючи Швейка, — відведіть униз до канцелярії і почекайте нашу реляцію та рапорт. В гарнізонній тюрмі йому це патякання виб’ють з голови. Хлоп здоровий, як бик, а симулює, і до того ще патякає і глузує зі свого начальства. Він думає, що ми тут для забавки, а військова служба — це жарт і смішки. Там, у гарнізоні, вам, Швейку, покажуть, що військова служба — це не собаче весілля.
Швейк пішов з фельдфебелем до канцелярії і дорогою через подвір’я мугикав під ніс:
В той час, як у канцелярії черговий офіцер горлав на Швейка, що таких, як він, Швейк, треба розстрілювати, нагорі в лазаретних палатах комісія мордувала симулянтів. Із сімдесяти пацієнтів врятувалися тільки двоє. Один був без ноги: відірвало гранатою, а другий мав справжню костоїду. Лише ці не почули слівця «tauglich», а решта, в тому числі й троє вмираючих сухотників, були визнані придатними до військової служби.
Старший штаб-лікар не проминув нагоди виголосити промову. Його промова була пересипана найрізноманітнішими лайками, але щодо змісту — дуже коротка. Всі вони — худоба і гівно, та коли відважно воюватимуть за найяснішого цісаря, знову зможуть повернутися до людського суспільства, і тоді після війни їм навіть простять їхню спробу симулювати і відкрутитися від фронту. А втім, щодо нього, лікаря, то він у це не вірить, бо певен, — усіх їх чекає зашморг.
Якийсь молоденький військовий лікар з чистою і не зіпсутою поки що душею попросив у старшого штаб-лікаря слова. Його промова відрізнялася від промови начальника оптимізмом і наївністю. Говорив він по-німецькому.