— Не гнівайся, друже, що я тикаю тобі: я — свиня!
Одну мить здавалося, що туркотіння екіпажу по бруку витвережує його. Він сів рівно і заспівав якийсь уривок з невідомої пісні. Можливо, це була його імпровізація:
За хвилину, однак, йому знову світ замакітрився, і, звернувшись до Швейка, він спитав, примруживши одне око:
— Як ся маєте, шановна пані? Виїжджаєте кудись на дачу? — В очах у нього двоїлося, і після короткої паузи він докинув: — Зволите мати дорослого сина? — І показав пальцем на Швейка.
— Сядеш ти каменем чи ні? — визвірився на нього Швейк, коли фельдкурат спробував вилізти з ногами на Сидіння. — Думаєш, я тебе не навчу порядку?
Фельдкурат затих і маленькими свинячими очицями почав дивитися з дрожок на вулицю, ніяк не розуміючи, Що, власне, з ним діється.
А далі, вже цілковито втративши розум, звернувся до Швейка і тужливо сказав:
— Пані, дайте мені перший клас, {67} — і зробив спробу спустити штани.
— Зараз же застебнися, свинюко! — гримнув Швейк. — Тебе вже знають усі візники, ти вже раз обригав усе, а тепер ще й таке вигадав. Не думай, що тобі знову удасться не заплатити, як торік.
Фельдкурат меланхолійно підпер голову долонею і почав співати: «Вже мене ніхто не любить…» Але відразу й урвав свій спів і промовив:
— Entschuldigen Sie, lieben Kamerad, Sie sind ein Trottel! Ich kann singen, was ich wall[42].
Потім він зібрався, мабуть, засвистіти якусь мелодію, але замість цього з його губ зринуло таке розкотисте «тпр-р», що коні зупинилися. Коли за наказом Швейка вони поїхали далі, фельдкурат почав замість сигарети припалювати мундштук.
— Не горить, — промовив він розпачливо, вичиркавши цілу коробочку сірників. — Це ви на них дмухаєте. Але зараз же з’їхав на інше і засміявся:
— Ну й комедія! Ми в трамваї самі. Еге ж, друзяко? — І почав нишпорити по кишенях.
— Я загубив квиток, — вигукнув він. — Зупиніть! Цей квиток треба знайти! Та врешті безнадійно махнув рукою.
— Хай їдуть… — І почав мурмотіти: — У більшості випадків… так, в порядку… У всіх випадках… Ви помиляєтеся… Третій поверх? Це відмовка… Йдеться не про мене, а про вас, вельможна пані… Платити… Брав чорну каву…
Уже в напівсні посварився з якимсь уявлюваним ворогом, який буцімто заперечував його право сидіти в ресторані біля вікна. Потім дрожки здалися йому поїздом, і, вихилившись набік, він загукав на всю вулицю по-чеському і по-німецькому:
— Німбурк, пересадка!
Швейк притяг його до себе, і фельдкурат, забувши про поїзд, почав імітувати різних тварин. Найдовше він імітував півня, і його «кукуріку» переможно лунало з дрожок.
Взагалі якийсь час фельдкурат був дуже рухливий, непосидючий і намагався вистрибнути на брук, обзиваючи хуліганами людей, яких вони минали. Пізніше він викинув на вулицю носову хусточку і заволав, щоб візник зупинився, бо він, мовляв, загубив багаж. Потім почав оповідати:
— В Будейовицях був один барабанщик. Оженився він, а за рік помер, — і зненацька зареготав. — Смішний анекдот? Еге ж?
Швейк увесь час поводився з фельдкуратом безжалісно строго. При найменших спробах фельдкурата щось устругнути, наприклад, випасти на брук або зламати сидіння, Швейк раз у раз стусав його попід ребра, і фельдкурат сприймав це на диво байдуже. Лише один раз він спробував збунтуватися і вискочити з дрожок, заявивши що далі не поїде, мовляв, знає: замість Будейовиць вони їдуть до Подмоклів. Але Швейк моментально і повністю ліквідував бунт і примусив фельдкурата повернутися до попередньої позиції на сидінні, пильнуючи, щоб він не заснув. Найделікатніші слова, яких він ужив при цьому, були: «Не спи, здохлятино!».
На фельдкурата раптом напала меланхолія: він почав плакати, випитуючи в Швейка, чи була в нього мама.
— Я, люди добрі, самотній на цьому світі, — кричав він з дрожок. — Приголубте мене!
— Не ганьби мене, — картав його Швейк. — Перестань, а то всі побачать, що ти насмоктався.
— Я нічого не пив, друже, — відповів фельдкурат. — Я цілком тверезий.
Нараз він устав і козирнув:
— Ich melde gehorsam, Herr Oberst, ich bin besoffen[43].
Я порося, — повторив він разів десять підряд із щирим розпачем.
І, звертаючись до Швейка, заскиглив:
— Викиньте мене з машини. Нащо ви мене з собою везете? — Врешті сів і замурмотів: — «Навколо місяця круги…» Ви, пане капітане, вірите в безсмертність душі? А кінь може попасти на небо?