І в кімнаті розляглося фельдкуратове хропіння.
У ці ж дні Швейк відвідав свою стару служницю пані Мюллерову. Вдома Швейк застав її двоюрідну сестру. Плачучи, вона розповіла, що пані Мюллерову заарештували того самого вечора, коли вона відвезла Швейка на війну. Стареньку судили у військовому суді, а оскільки так нічого й не змогли довести, її відправили в концентраційний табір у Штейнгоф. Від неї вже прийшов лист.
Швейк узяв цю родинну реліквію і прочитав:
«Мила Анночко!
Нам тут дуже добре, всі ми здорові. Сусідка по ліжку має висипний ¦тиф, з’явилася тут і чорна ¦віспа. Все інше в порядку. Їсти маємо досить і збираємо картопляне ¦лушпіння на юшку. Я чула, що пана Швейка вже ¦стратили. Ти якось рознюхай, де він похований, щоб після війни ми могли обсадити його могилу квітами. Я забула тобі сказати, що на горищі, в правому кутку, в ящику, залишилося маленьке цуценя, роклерк. Але вже багато тижнів йому ніхто не давав їсти, ще з того часу, як прийшли мене ¦заарештовувати. Отже, думаю, що вже пізно. І той песик теж пішов на той ¦світ».
А через усю сторінку рожевий штемпель:
«Zenzuriert. K. und K. Koncentracionslager Steinhof»[45].
— І справді, цуценя було вже неживе, — хлипала двоюрідна сестра пані Мюллерової. — І кімнати своєї ви б не впізнали. Винайняла її кравчиням, а вони з неї зробили дамський салон. Всюди по стінах моди, у вікнах букети.
Двоюрідна сестра пані Мюллерової не могла заспокоїтися. Нарікаючи й не перестаючи хлипати, вона висловила нарешті побоювання, чи не втік Швейк часом з військової служби і чи не хоче тепер стягти й на неї біду та її занапастити. Під кінець вона розмовляла з ним, як із запеклим пройдисвітом.
— Кумедно, — сказав Швейк. — Це мені надзвичайно подобається. Так, пані Кейржова, ваша правда. Я втік, але для цього я мусив забити п’ятнадцять вахмістрів і фельдфебелів. Тільки ж глядіть, нікому ні слова.
Виходячи зі свого дому, де його так негостинно зустріли, Швейк попросив:
— Пані Кейржова, у пральні є кілька моїх комірців і манишок, викупіть їх, аби я мав у що вдягнутися, коли повернуся з військової служби. Простежте також, щоб у шафі в моєму одязі не завелася міль. А тих панянок, які сплять на моєму ліжку, вітайте від мене.
Потім Швейк зайшов у шинок «Під чашею». Побачивши його, пані Палівцова відмовилася наточити йому пива, бо він, мабуть, чкурнув з війська.
— Мій чоловік, — почала вона ялозити стару історію, — такий уже був обережний, що й на холодне дмухав, а тим часом сидить, бідолаха, замкнений ні за цапову душу. А такі ось люди, що втекли з війська, розгулюють по світі. Вас тут на тому тижні знов шукали. Ми обережніші, ніж ви, — закінчила вона, — а таки встряли в біду. Не кожний має таке щастя, як ви.
Цю розмову чув один літній чоловік, слюсар із Сміхова.
Він підійшов до Швейка і сказав:
— Будь ласка, пане, почекайте мене на подвір’ї, мені треба з вами поговорити.
На вулиці він розговорився з Швейком, якого, зі слів шинкарки Палівцової, також вважав за дезертира.
— Старий признався, що в нього є син, який теж утік із війська й тепер живе у бабусі в Ясенній біля Йозефова.
Незважаючи на запевнення Швейка, що він зовсім не дезертир, старий пан тицьнув йому в руку десятку.
— Це вам про всякий випадок, — сказав він і потяг Швейка з собою до пивної на розі, — я вас розумію, і вам нема чого боятися.
Швейк повернувся додому пізно вночі. Фельдкурата ще не було, він прийшов аж під ранок, збудив Швейка і сказав:
— Завтра їдемо правити польову месу. Зваріть чорну каву з ромом… Або краще зваріть грог.
11. ШВЕЙК З ФЕЛЬДКУРАТОМ ІДУТЬ ПРАВИТИ ПОЛЬОВУ МЕСУ
Підготовка до вбивства людей відбувалася завжди з ім’ям бога або якоїсь іншої вищої істоти, яку створила людська фантазія.
Стародавні фінікіяни, перше ніж перерізати горло якомусь полоненому, відправляли такі ж самі урочисті служби божі, як і кілька тисяч років пізніше нові покоління, коли збирались на війну, щоб вогнем і мечем винищувати своїх ворогів.
Людожери гвінейських і полінезійських островів, перед тим як урочисто зжерти своїх полонених або людей нікчемних, як-от: місіонерів, мандрівників, агентів різних торговельних фірм чи просто цікавих, — приносять жертви своїм богам і виконують при цьому найрізноманітніші релігійні обряди. Через те що в їхні землі ще не проникла культура церковного облачення, вони прикривають стегна просто вінками із строкатого пір’я лісових птахів.
45
Переглянуто цензурою. Імператорсько-королівський концентраційний табір Штейнгоф