— Пане капітане, — сказав він за хвилину, — нас, старих, вони б раді сплавити на фронт. Сьогодні у військовому міністерстві цих цивільних інженерів-залізничників, що склали іспити на волонтерів, як собак нерізаних… А зрештою, ви за чверть години знову поїдете далі… Пам’ятаю, як одного разу в кадетській школі в Празі я, ваш старий товариш, допомагав вам вилізти на бруси. Тоді нас обох залишили без відпустки. Ви билися з німцями в класі. Разом з вами вчився Лукаш. Ви, здається, були найкращими друзями. Коли ми дістали цю телеграму із списками офіцерів маршового батальйону, які проїжджають станцію, я все ясно пригадав… Так, час минає… Кадет Лукаш був мені дуже симпатичний…
На капітана Заґнера уся ця розмова справила дуже неприємне враження. Він дуже добре знав того, з ким розмовляв; комендант в кадетській школі керував антиавстрійською опозицією, та подібні благі помисли витовкла з них потім жага зробити кар’єру. Найбільш неприємним була згадка про надпоручника Лукаша, якого всюди з невідомих приводів обходили.
— Надпоручник Лукаш — дуже добрий офіцер, — підкреслено сказав капітан Заґнер. — Коли відходить поїзд?
Комендант станції глянув на годинник.
— За шість хвилин.
— Іду, — заспішив Заґнер.
— Я думав, що ви мені, Заґнере, щось скажете.
— Also, nazdar[27], — відповів Заґнер і вийшов з приміщення комендатури станції.
Повернувшись до штабного вагону, капітан Заґнер знайшов усіх офіцерів на своїх місцях. Грали групами у чапари (frische viere), не грав лише кадет Біґлер.
Він перелистував початі рукописи про воєнні випадки, бо хотів відзначитися не лише на полі бою, але й на літературній ниві як літописець воєнних подій. Володар дивних крил і «риб’ячого хвоста» хотів бути визначним воєнним письменником. Його літературні спроби починалися багатообіцяючими заголовками. В них, щоправда, відбивався мілітаризм цього часу, але теми не були ще опрацьовані, і на чвертках паперу було позначено тільки назви праць, які мали народитися. «Образи солдатів великої війни», «Хто почав війну?», «Політика Австро Угорщини і виникнення світової війни», «Воєнні нотатки», «Австро-Угорщина і світова війна», «Уроки історії», «Популярна лекція про виникнення війни», «Воєнно-політичні міркування», «Славний день Австро-Угорщини», «Слов’янський імперіалізм і світова війна», «Воєнні документи», «Документи до історії світової війни», «Щоденник про світову війну», «Щоденний огляд світової війни», «Перша світова війна», «Наша династія у світовій війні», «Народи Австро-Угорської монархії під зброєю», «Боротьба за світову владу», «Мій досвід із світової війни», «Хроніка мого воєнного походу», «Як воюють вороги Австро-Угорщини», «Хто переможе?», «Наші офіцери і наші солдати», «Славні вчинки моїх солдатів», «З доби великої війни», «У вогні битви», «Книга австро-угорських героїв», «Залізна бригада», «Збірник моїх листів з фронту», «Герої нашого маршбатальйону», «Довідник для солдатів-фронтовиків», «Дні боїв і дні перемог», «Що я бачив і пережив на фронті», «В окопах», «Офіцер розповідає…», «З синами Австро-Угорщини вперед», «Ворожі літаки і наша піхота», «Після бою», «Наші артилеристи — вірні сини батьківщини», «Хоч би і всі чорти йшли проти нас», «Війна оборонна і війна агресивна», «Кров і залізо», «Перемога або смерть», «Наші герої в полоні».
Коли капітан Заґнер підійшов до кадета Біґлера і, проглянувши його рукописи, запитав, для чого він все це пише і які має щодо цього плани, кадет Біґлер відповів з щирим натхненням, що кожен напис означає заголовок книжки, яку він напише. Скільки заголовків, стільки книг.
— Я бажав би, щоб на випадок моєї смерті в бою по мені залишилася пам’ятка, пане капітане. Взірцем для мене є німецький професор Удо Крафт. Він народився 1870 року, і тепер, в час світової війни, добровільно зголосився на фронт і загинув 22 серпня 1914 року в Анлуа. Перед смертю видав книжку «Самовиховання для смерті за кайзера».
Капітан Заґнер підвів кадета Біґлера до вікна.
— Покажіть, що там у вас ще є, кадете Біґлере. Мене страшно цікавить така ваша діяльність, — не приховуючи іронії, сказав капітан Заґнер. — Який це зошит ви сховали за пазуху?
— То дрібниця, пане капітане, — зашарівшись, як дитина, відповів кадет Біґлер. — Будь ласка, переконайтеся.
Зошит мав заголовок:
Схеми визначних і славних боїв австро-угорської армії, накреслені на основі історичних дослідів цісарсько-королівським офіцером Адольфом Біґлером.
27
Отже, до побачення. (Автор підкреслює, що капітан починає з німецького also, а закінчує чеським nazdar).