Зауваження і пояснення подав цісарсько-королівський офіцер Адольф Біґлер.
Схеми були страшно примітивні.
Вони починались битвою під Ньордлінґеном{11} 6 вересня 1634 р. Потім ішли: битва під Зентою{12} 11 вересня 1697 р., під Кальдієро{13} 31 жовтня 1805 р., під Асперном 22 травня 1809 р., битва народів під Ляйпціґом 1813 р., під Санта-Лючією{14} в травні 1848 р. і бої під Трутновом{15} 27 червня 1866 р. Останньою була схема здобуття Сараєва{16} 19 серпня 1878 року. В схемах і кресленнях плани цих боїв нічим не різнилися одне від одного. Кадет Біґлер всюди понакреслював прямокутники. Одні з них чисті, а ворожі заштриховані. По обидва боки центр, ліве крило і праве крило. Трохи позаду резерви, там і тут стрілки. Битва під Ньордлінґеном так само, як і битва під Сараєвом, мала вигляд розташування гравців на початку будь-якого футбольного матчу, а стрілки ніби визначали, в який бік та або інша сторона мала послати м’яч.
Це одразу ж впало в око капітанові Заґнеру, і той спитав:
— Кадете Біґлере, ви граєте у футбол?
Біґлер зашарівся ще більше і нервово закліпав очима. Це робило враження, ніби він ось-ось заплаче.
Капітан Заґнер, посміхаючись, перегортав далі сторінки зошита і затримався на ремарці до схеми битви під Трутновом, під час пруссько-австрійської війни.
Кадет Біґлер писав: «Битва біля Трутнова не повинна була відбутися, бо гориста місцевість перешкоджала розгортанню військ дивізії генерала Маццукеллі, якій загрожували численні прусські війська, розташовані на висотах навколо лівого крила дивізії».
— На вашу думку, битва під Трутновом, — сказав з усміхом капітан Заґнер, повертаючи зошит кадету Біґлерові, — могла відбутися лише в тому разі, якщо б Трутнов був на рівнині, ви, будейовіцький Бенедеку{17}. Кадете Біґлере, це дуже гарно з вашого боку, що ви за такий короткий час свого перебування у рядах цісарських військ намагалися проникнути до таємниць стратегії, та тільки у вас це вийшло так, як у хлопчаків, які граються у війну і дають собі титули генералів. Ви так швидко підвищили себе в чині, аж серце радіє! Цісарсько-королівський офіцер Адольф Біґлер! Поки доїдемо до Пешта, ви вже будете фельдмаршал, а ще передучора ви десь там дома у татуня важили коров’ячі шкури, цісарсько-королівський лейтенанте Адольфе Біґлере… Чоловіче, таж вам ще далеко до офіцера. Ви кадет і висите в повітрі між єфрейтором і унтерофіцером. Ви так віддалені від можливості називатися офіцером, як той єфрейтор, що в якомусь шинку вимагає величати себе «паном штабним фельдфебелем».
— Слухай, Лукашу, — звернувся капітан до надпоручника, — кадет Біґлер у твоїй роті. Ти цього хлопця підтягни. Він підписується як офіцер, то хай і заслужить цей чин у бою. Коли почнеться ураганний вогонь і ми підемо в наступ, хай він із людьми свого взводу перетинає дротяні перешкоди. Der gute Junge[28]. A propos[29], тобі передає привіт Зікан. Він комендант станції в Рабі.
Кадет Біґлер побачив, що розмова скінчилась, козирнув і, почервонівши по самі вуха, побіг по вагону, аж поки не опинився у самому кінці коридора.
Як сновида, відчинив двері вбиральні і, поглядаючи на німецько-мадярський напис: «користуватися вбиральнею дозволено тільки під час їзди», заскиглив, захлипав і почав тихо плакати. Потім спустив штани… Згодом, утираючи сльози, використав зошит з титулом «Схеми визначних і славних боїв австро-угорської армії, упорядковані цісарсько-королівським офіцером Адольфом Біґлером». Обезчещений зошит зник у дірі і, впавши на колію, зашарудів між рейками під військовим ешелоном.
Кадет Біґлер промив під умивальником у вбиральні почервонілі очі і вийшов у коридор, твердо вирішивши бути сильним, диявольськи сильним. Зранку в нього боліли голова і живіт.
Він пройшов повз заднє купе, де батальйонний ординарець Матушич грав із Батцером, денщиком командира батальйону, у віденську гру «шнопс» (66).
Дивлячись у відчинені двері купе, він кашлянув. Вони озирнулися і грали далі.
— Ви не знаєте, що треба робити? — спитав кадет Біґлер.
— Я не міг, mі’ is’ d’ Trump’ ausganga[30], — відповів слуга капітана Заґнера Батцер страшною німецькою мовою жителів околиць Кашперських гір.
— Мені треба було грати, пане кадет, дзвінками, — продовжував він, — старшими дзвінками, а після цього зараз же вийти зеленим королем… Ось що я повинен був зробити…
Кадет Біґлер, не сказавши більше ні слова, запхався у свій куток. Коли пізніше до нього підійшов хорунжий Плешнер, щоб почастувати коньяком з фляги, яку він виграв у карти, він здивувався, побачивши, що кадет Біґлер наполегливо читає книгу професора Удо Крафта «Самовиховання для смерті за кайзера».