— Звичайно, високодостойний пане, прийшла моя остання година, — слабим голосом сказав солдат, приємно усміхаючись.
— Тебе мучить спрага? — спитав Радецький.
— День був задушливий, пане маршале, понад 30 градусів тепла.
Тоді Радецький взяв у одного зі своїх ад’ютантів польову флягу і підніс її вмираючому. Той довгим ковтком погасив свою спрагу.
— Хай Бог вам сторицею відплатить, — вигукнув солдат, намагаючись поцілувати руку свого полководця.
— Ти давно служиш? — спитав маршал.
— Понад сорок років, пане маршале. Під Асперном{2} я здобув золоту медаль, бився і під Липськом, за що маю гарматний хрест{3}. П’ять разів був смертельно поранений, але тепер мені вже кінець. Та яке щастя, яке блаженство, що я дочекався сьогоднішнього дня. Що мені смерть, коли ми здобули славну перемогу і відвоювали цісареві його землі.
В цю хвилину, кохані солдати, з боку табору долинули величні звуки нашого гімну «Боже, будь нам покровитель», могутньо і урочисто пролунали вони над бойовищем. Ранений солдат, прощаючись із світом, ще раз спробував підвестися.
— Хай живе Австрія! — вигукнув він несамовито. — Слава австрійській батьківщині! Хай вічно лунає в просторах наш шляхетний гімн! Слава нашому полководцеві! Хай живе армія! — Вмираючий ще раз припав до правиці маршала, поцілував її і впав; останній тихий подих вирвався з його благородної душі.
Полководець з непокритою головою стояв над тілом одного з найкращих своїх воїнів.
— Такий прекрасний кінець дійсно гідний заздрощів, — промовив маршал і затулив обличчя руками. — Дорогі солдати, і я від щирого серця бажаю вам усім дочекатися такого кінця!
Згадуючи цю промову старшого фельдкурата Ібля, Швейк міг дійсно справедливо, без найменшого перебільшення назвати його «ідіотом у квадраті».
Потім Швейк почав обговорювати вже відомі накази, про читані перед посадкою в поїзд. Один — підписаний Францом Йосифом, а другий виданий ерцгерцоґом Йосифом Фердинандом, головнокомандувачем Східної армії. Обидва накази торкалися подій, що відбулися 3 квітня 1915 року на Дуклянському перевалі, коли два батальйони 28-го полку під звуки полкового оркестру перейшли разом з офіцерами до росіян.
Обидва накази було прочитано тремтячим голосом і у чеському перекладі звучали так:
«НАКАЗ ПО АРМІЇ ВІД 17 КВІТНЯ 1915 РОКУ:
Сповнений болю, наказую цісарсько-королівський піхотний двадцять восьмий полк за боягузтво і державну зраду викреслити із списків моєї армії. Полковий прапор у збезчещеного полку відібрати і передати Військовому музею. Полк, який був морально розкладений ще на батьківщині і який відправився на поле бою, щоб здійснити свої зрадницькі наміри, віднині не існує.
Франц Йосиф I».
«НАКАЗ ЕРЦГЕРЦОҐА ЙОСИФА ФЕРДИНАНДА:
Чеські військові частини під час воєнного походу не виправдали наших сподівань, особливо в останніх боях. Передусім не виправдали себе при обороні позицій. Тривалий час вони знаходились у траншеях, з чого скористався ворог, щоб познайомитися і зв’язатися з нікчемними елементами цих частин.
Ворог, підтримуваний тими зрадниками, майже завжди спрямовував атаки проти тих фронтових частин, серед яких знаходилися ці зрадницькі війська.
Ворогові часто вдавалося захопити нас зненацька, так би мовити, майже без перешкод вриватися на наші позиції і брати в полон велику кількість оборонців.
Тисячу разів ганьба, сором і зневага тим безчесним негідникам, які зрадили цісаря і державу, заплямувавши не лише честь прапорів нашої доблесної і хороброї армії, але і честь тієї нації, до якої вони належать.
Рано чи пізно їх не мине куля або шибениця.
Обов’язок кожного чеського солдата, який ще не втратив почуття честі, — повідомити свого командира про такого мерзотника, підбурювача і зрадника.
Хто цього не зробить, той сам зрадник і негідник.
Цей наказ прочитати всім солдатам чеських полків.
Цісарсько-королівський двадцять восьмий полк наказом нашого монарха вже викреслено із складу армії, і всі полонені дезертири з цього полку заплатять кров’ю за свою тяжку провину.
Ерцгерцоґ Йосиф Фердинанд».
— Так, так. Не дуже то вони поспішали нам його прочитати, — сказав Швейк Ванєкові, — мене просто дивує, що цей наказ нам оголосили лише тепер, хоч його найясніший цісар видав ще 17 квітня. Це виглядає так, немовби з якогось приводу нам навмисне його не хотіли прочитати. Був би я найяснішим цісарем, я б їм показав, як мене затирати та нехтувати мною. Якщо наказ виданий 17 квітня, то 17 його мусять і прочитати у всіх полках, нехай хоч би каміння з неба падало.