Поки приїхали до Пешта, кадет Біґлер так сп’янів, що вихилився з вікна вагона і безугавно вигукував на увесь безлюдний простір: «Frisch drauf. Im Gottes Namen frisch drauf!»[31].
Потім за наказом капітана Заґнера батальйонний ординарець Матушич втягнув Біґлера до купе і з допомогою капітанового слуги Батцера поклав його на лавку.
Кадетові Біґлеру приснився такий сон.
Він — майор, має вже signum laudis[32] і залізний хрест.
Він їде оглянути ділянку підлеглої йому бригади, але ніяк не може збагнути, чому і досі залишається майором, хоч вже командує цілою бригадою. Він підозрює, що йому мали дати чин генерал-майора, але «генерал» десь загубився через перевантаження польової пошти.
В душі він сміявся з того, що колись у поїзді, який їхав на фронт, капітан Заґнер загрожував послати його, Біґлера, перерізувати дротяні загородження. Зрештою, капітана Заґнера вже давно за його рапортом дивізійне начальство перевело разом з надпоручником Лукашем до іншого полку, до іншої дивізії і до іншого корпусу армії.
Хтось йому розповідав, що обидва, тікаючи, ганебно загинули десь у драговинні.
Коли він їхав автомобілем на фронт, інспектувати ділянку своєї бригади, йому було все ясно. Його, власне, послав генеральний штаб армії.
Обабіч марширували солдати і співали пісню, яку він вичитав у збірнику австрійських військових пісень: «Es gilt»[33].
Місцевість нагадує малюнки з «Wiener Illustrierte Zeitung»[35]. Праворуч від стодоли було видно артилерію, вона стріляла по ворожих траншеях біля битого шляху, по якому він їхав автомобілем. Ліворуч стоїть будинок, з якого стріляють, в той час як ворог прикладами гвинтівок намагається вигатити двері. Біля шляху горить ворожий літак. На обрії майорить кавалерія і палає село. Потім з’явилися траншеї маршового батальйону на невеличкій височині, з якої по ворогах строчать кулемети. А далі вздовж дороги тягнуться ворожі окопи.
Шофер везе його тим шляхом у бік ворога.
Він горлає у телефонну трубку до шофера:
— Ти що, не бачиш, куди ми їдемо? Там же ворог.
Але шофер спокійно відповідає:
— Пане генерале, це єдина порядна дорога. І в доброму стані. На інших дорогах ґума не витримала б.
Чим ближче до ворожих позицій, тим сильнішим стає вогонь. З обох боків гранати виривають з корінням дерева зі сливкової алеї і кидають їх вгору, понад придорожні рови.
Але шофер спокійно відповідає в трубку:
— Це прекрасний шлях, пане генерале. По ньому їхати, як по маслу. Якщо ми звернемо в поле, у нас трісне шина. Погляньте, пане генерале, — знову кричить шофер. — Цей шлях так міцно збудований, що навіть 30,5 сантиметрові мортири нам нічого не зроблять. Шлях, як тік. А на тих кам’янистих польових дорогах ґума б у нас не витримала. Так чи інакше, пане генерале, повернутися ми не можемо.
Бззз-дзум! — чує Біґлер, і автомобіль робить величезний стрибок.
— А чи ж я вам не казав, пане генерале, — кричить шофер в трубку, — що цей шлях до біса добре збудований. Перед самим носом у нас зараз вибухнула одна 38-сантиметрівка, і не залишилося жодної вибоїни. Шлях, як тік. Але тільки-но заїдемо на поле — ґумі кінець. Тепер по нас стріляють з відстані чотирьох кілометрів.
— Та куди ж ми їдемо?
— Це ще побачимо, — відповідає шофер. — Поки буде такий шлях, я можу ручитися, що нічого не станеться.
Літ, страшенний літ, і автомобіль зупиняється.
— Пане генерале, — кричить шофер, — у вас є штабна мапа?
Генерал Біґлер засвічує електричний ліхтарик. Бачить, штабна мапа в нього на колінах. І водночас це морська мапа Гельґоландського узбережжя 1864, з австрійсько-прусської війни проти Данії за Шлезвіґ.
— Тут перехрестя, — каже шофер, — обидві дороги, перетинаючись, ведуть до ворожих позицій. Але мені йдеться про пристойне шосе, щоб наша ґума, пане генерале, не потерпіла… Я відповідаю за штабний автомобіль…
Раптом вибух. Оглушливий вибух, і зорі стають великі, як колеса.
Молоко Чумацького шляху густе, як сметана.
Він, Біґлер, летить у всесвіт на сидінні біля шофера.
Увесь автомобіль аж по саме сидіння відтятий як ножицями. З автомобіля залишився лише бойовий, готовий до атаки передок.
34
Твердо й міцно, браття, стійте,
Ворога на прах розбийте,
Хай цісарський сяє стяг! (нім.).