Але Слон не повірив, що сталася революція, і залишився у загородці писати далі свою книгу спогадів.
Неможливо й сказати, скільки тут було поцілунків, обіймів, запитань і відповідей! І все це — під рясним дощем. Коли радієш, то не помічаєш дрібних прикрощів і ніскільки не боїшся застудитися.
Скрипаль Груша знов і знов потискав лапу малому Ведмедикові і схвильовано запитував:
— Чи пам'ятаєте, як чудово ви танцювали під звуки моєї скрипки в печері? Ведмедик добре це пам'ятав і тут же почав кумедно пританцьовувати, а всі діти дружно плескали в долоні.
Зрозуміло, що Вишеньку негайно сповістили про приїзд Цибуліно. Можете уявити собі щиру радість обох друзів.
— Ну, годі веселитися, — сказав трохи згодом Цибуліно. — Хочу сказати вам про те, що я задумав.
Поки Цибуліно розповідатиме друзям про те, що він задумав, ходімо довідаємося, як почуває себе принц Лимон.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ
Буря без кінця-краю
Ми залишили принца Лимона у гнояці надовго тому що там йому було добре.
«Пересиджу тут у теплі та в добрі, — думав він, випльовуючи гній, який ліз йому в рот, — поки моя поліція відновить порядок у моїй столиці».
Адже він утік із столиці не озираючись, і тому не знав, що його поліція приєдналася до повсталого народу, що його придворні Лимони вже сидять у в'язниці і що в цьому краї проголошено республіку.
Коли почався дощ і став заливати гнойовище, принц змінив свої наміри.
«Тут занадто вогко, — подумав він, — треба пошукати сухішого місця».
Він почав дриґати ногами і нарешті-таки виліз із гною.
Тільки тепер побачив він, що був за кілька метрів від замку графинь Черешень. «І якого чорта я сюди забрався?» — спитав він себе самого, продираючи очі, заліплені гноєм.
Тут йому довелося сховатися за скирту соломи від гурту якихось людей, що йшли з замку. (Ви знаєте, що то були за люди). Потім принц піднявся сходами і подзвонив. У дверях з'явилася Полуничка.
— Графині не приймають жебраків, — сказала вона і замкнула двері в нього перед носом.
— Та який я жебрак?! Я — принц, я — правитель!
Полуничка співчутливо глянула на нього:
— Бідолаха, — зітхнула вона, — ви, мабуть, збожеволіли від злиднів.
— Які злидні?! Я багатий, багатющий!
— Подивитися на вас, то цього не скажеш, — похитала головою Полуничка.
— Ну, досить базікати! Піди і скажи про мене графиням!
— Що тут сталося? — втрутився синьйор Петрушка, який саме вийшов на поріг, щоб висякати носа.
— Та ось цей жебрак запевняє, ніби він — принц.
Синьйор Петрушка з першого погляду впізнав принца.
— Я навмисне перевдягся, щоб ближче узнати життя населення мого краю, — заявив принц Лимон. Йому було соромно за свій незвичайний вигляд.
— Прошу, прошу завітати, ваша світлосте! — лопотів Петрушка, вклоняючись до самої землі.
Принц увійшов до замку. В дверях він тільки грізно бликнув на Полуничку. Графині на всі лади вихваляли принца за його піклування про людей.
— Чого тільки вам не довелося знести!
— Заради народу я готовий на все, — збрехав принц, нітрохи не почервонівши, бо відомо, що лимони ніколи не червоніють.
— Які ж у вашої світлості враження про життя народу?
— Народ щасливий і спокійний, — заявив принц, — ніде не бачив я щасливішого народу!
Він і не знав, що сказав щиру правду: скинувши принца, народ справді став щасливий.
— Чи не потрібні вашій світлості коні, щоб повернутися до столиці? — запитав Помідор принца.
— Ні, ні! — швидко відказав той. — Я почекаю, поки вщухне буря.
— Насмілюся найпокірніше зауважити, — сказав здивований Помідор, — що буря вже минула і знов сяє сонце.
— Ви насмілюєтеся мені перечити! — гримнув на нього принц і тупнув ногою.
— Я теж не розумію вашого зухвальства, — докірливо додав барон Апельсин. — Якщо їх світлість кажуть — буря, то так воно й є.
І всі присутні почали одностайно лаяти погоду.
— Яка жахлива погода! — сказала графиня Старша, виглядаючи через вікно в парк, де на квітках сяяли під сонцем каплі недавнього дощу.
— Яка жахлива злива! Погляньте, який дощ періщить! — додала графиня Менша, дивлячись, як із-за хмари сяє сонце і виблискує в басейні з золотими рибками.
— О, чуєте, як гуркоче грім? — сказав герцог Мандарин і затулив вуха пальцями, ніби дуже злякався.
— Полуничко! — гукнула графиня Старша. В неї майнула щаслива думка. — Біжи мерщій позачиняй усі віконниці!
Полуничка позачиняла всі віконниці, і в салоні відразу стало зовсім темно. Принесли запалені свічки. Синьйора графиня Менша зітхнула: