– Та я б охоче приніс, — відповів Цибуліно, — але саме зараз хазяїн загадав мені підбити черевики синьйора священика.
Цибуліно шкода було дивитися, як страждає від спраги бідолашний пес. Але він ненавидів собаче ремесло Гавкуна, та ще й хотів дужче допекти Помідорові.
О третій годині сонце вже так припекло, що й камінню стало жарко.
Тепер псові стало непереливки. А Цибуліно налив у пляшку води, всипав туди білого порошку, який дружина майстра Виноградинки приймала на ніч. Бідна жінка була така нервова, що не могла заснути без цього порошку.
Цибуліно підніс пляшку до рота, — от ніби п'є.
– Ах, яка свіжа води-и-ця, — примовляв він, погладжуючи себе по животі. У Гавкуна аж слина потекла, і на мить йому ніби полегшало.
– Синьйоре Цибуліно, — тихенько спитав він, — а ця вода — чиста?
– Аякже! Чиста, як сльоза!
– А в ній нема мікробів?
– Та що ви! Цю воду очистив один славетний професор.
І з цими словами він знову притулив пляшку до губів, ніби пити.
– Синьйоре Цибуліно, — знову спитав Гавкун, — як це ви робите, що пляшка весь час лишається повна?
– Справа в тому, — відповів Цибуліно, — що цю пляшку подарував мені мій старенький дідусь. Вона зачарована і тому ніколи не порожніє.
– А ви не дозволили б мені один разочок з неї ковтнути? Мені б однієї ложечки вистачило.
– Один ковток? Та хоч і десять! — відповів Цибуліно.
Важко уявити, як зрадів Гавкун! Він дякував хлопчикові, лизав йому ноги і крутив хвостом. Навіть перед своїми господинями — графинями Черешнями — він так ніколи не вислужувався.
Цибуліно віддав йому пляшку. Пес ухопив її в обидві лапи і одним ковтком випорожнив до дна, а тоді й каже:
– Як? Уже все? А ви ж, синьйоре Цибуліно, казали, що ця пляшка чарівна!
Та не встиг він договорити цих слів, як упав додолу і заснув.
Цибуліно зняв з Гавкунової шиї ланцюг, узяв пса на плечі і попростував до графського замку. Озирнувшись, Цибуліно бачив, що кум Гарбуз знов оселився в своїй хатині. І крізь віконечко виглядало осяяне щасливим усміхом лице старого і його руда борідка.
«Бідний пес! — думав собі Цибуліно, крокуючи до замку. — Я не міг зробити інакше. Та ще хтозна, як ти віддячиш мені за свіжу водичку, коли, прокинешся».
Ворота були відчинені; Цибуліно поклав пса на траву в парку, ласкаво погладив його і мовив:
– Привітай від мене синьйора Помідора.
Гавкун крізь сон відповів щасливим гарчанням. Йому снилося, що купається він у синій приємній водиці гірського озера... і п'є досхочу і сам розтікається водою. Ось уже водяний став його хвіст, водяні вуха, водяні лапи. Вони довгі і легкі, мов струмені водограю.
– Спи спокійно, — мовив Цибуліно і пішов назад до села.
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
Як кум Суниця чіпляв дзвоника для злодіїв
В селі Цибуліно побачив, що біля хатини кума Гарбуза товпиться багато людей. Видно було, що вони чимось схвильовані і сперечаються.
– Що тепер зробить Помідор? — тривожно запитував скрипаль Груша.
– Кажу вам, що все це не доведе до добра. Як не крути, а вони господарі і чинять, як їм заманеться, — говорила кума Динька.
Дружина кума Часника з нею погодилася і, ухопивши свого чоловіка за вуса, як за віжки, скомандувала:
– Н-но додому, поки не сталося лиха!
І навіть хоробрий майстер Виноградинка тривожно чухав шилом потилицю і вголос міркував:
– Помідор уже двічі пошився в дурні. Тепер він неодмінно помститься!
Менш від усіх журився кум Гарбуз. Він видобув з кишені такі добрі цукерки, що важко собі уявити, і став частувати усіх сусідів.
Взяв одну цукерку й Цибуліно, трохи посмоктав і задумливо промовив:
– Я теж гадаю, що Помідор так просто не здасться.
– То що ж нам робити?.. — зітхнув кум Гарбуз. І його щаслива усмішка враз погасла, ніби сонце сховалося за хмарою.
– Ось послухайте, що я придумав! Давайте сховаємо хатину! — скрикнув Цибуліно.
– Тобто як сховаємо?
– Та дуже просто! Я не давав би такої поради, коли б це був великий палац. А таку малесеньку хатину неважко буде сховати. Б'юсь об заклад, що її можна перевезти куди завгодно на візку ганчірника.
Не довго думаючи, Квасолинка, син ганчірника, збігав додому і прикотив візок.
— То ви хочете поставити дім на візок? — тривожно запитав кум Гарбуз. Він побоювався, що його дім розвалиться на друзки.
– Нічого з вашою хатинкою не станеться! — відповів Цибуліно.
– Куди ж ми його повеземо? — непокоївся кум Гарбуз.
Якщо хочете, можна поки що сховати в моєму льоху, — запропонував майстер Виноградинка. — А потім побачимо, що робити далі.