— Та нізащо в світі! Це не для мене! Ну що я робитиму в такому величезному палаці? Мені добре і в моїй [29] шкаралупі! Знаєте, як говорить прислів'я: моя хата скраю, я нічого не знаю!
Коли ж йому розтлумачили, що треба зробити послугу кумові Гарбузові, він одразу ж погодився.
— Мені завжди подобався цей чолов'яга. Пригадую, одного разу я помітив, що йому за комір повзе гусінь. Адже тоді я, можна сказати, врятував йому життя.
Хатину притулили до стовбура старого дуба. Цибулі-но, Квасолинка і скрипаль Груша допомогли кумові Суниці перенести усе його багатство до нової квартири і попрощалися, але пообіцяли незабаром вернутися з доброю звісткою.
Вони пішли, а кума Суницю охопив страх: ну що, коли нападуть грабіжники?
«Тепер, коли я живу у такому пишному домі,- думав він, — мене, напевне, спробують пограбувати. Може, мене вб'ють сонного, бо подумають, що в мене тут неабияке багатство…»
Думав-думав кум Суниця та й надумав почепити над дверима дзвоник, а під ним записку з таким написом друкованими літерами:
«Синьйорів злодіїв просимо дзвонити у цей дзвіночок, їх одразу впустять, і вони самі побачать, що тут грабувати нічого».
Написавши цю записку, кум Суниця трохи заспокоївся і після заходу сонця ліг спати.
Опівночі його розбудило дзеленчання дзвоника.
— Хто там? — спитав він через вікно.
— Злодії! — відповів хрипкий голос.
— Зараз, зараз! Зачекайте хвилиночку, я тільки одягну халат! — сказав кум Суниця, встаючи з ліжка.
Одяг халат, відімкнув двері й запросив злодіїв оглянути дім. Злодії були здоровенні дядьки зі страшними-престрашними, чорними-пречорними бородами. Вони обережно, щоб не набити лоба, по черзі всунули голову у вікно і побачили, що тут справді нічим поживитися.
— Ну що, бачите, синьйори? Бачите? — радів кум Суниця, потираючи руки.
Злодії тільки незадоволено гмукнули.
— Повірте, мені шкода, що нічим вас почастувати, — вибачався кум Суниця. — Що можу зробити для вас приємного? [30] Ага, ось у мене є бритва. Чи не хочете поголитися? Правда, бритва старенька, я одержав її у спадщину від свого прадіда. Та, може, вона ще голить…
Злодії згодилися, сяк-так поголилися іржавою брит-, вою і пішли своєю дорогою, подякувавши гостинному господареві. Правду сказати, вони здалися йому непоганими хлопцями. Як знати, що примусило їх взятися за таке ганебне ремесло.
Кум Суниця знову ліг і міцно заснув. О другій годині ночі його знову розбудив дзвінок. Це були двоє нових злодіїв. Кум Суниця запросив і їх увійти, і ці теж побачили, що тут нічим поживитися. У них не було борід, а в одного з них не було і ґудзиків на куртці. Кум Суниця подарував йому голку з ниткою і порадив дорогою пильно дивитися під ноги.
— А ґудзика завжди можна знайти на дорозі,- пояснив він злодієві.
Так впіймали облизня і ці два здодії.
І так щоночі будили злодії кума Суницю. Вони дзвонили, заходили до хатини і йшли собі, хоча й з порожніми руками, та задоволені знайомством із таким чемним, таким гостинним господарем.
Як бачимо, хатина кума Гарбуза потрапила в хороші руки. Тож залишмо поки що його і гляньмо, що діється в іншому місці.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
В замку гості: ненажера Апельсин і жаднюга Мандарин
Тепер завітаймо до замку графинь Черешень, що, як ви уже зрозуміли, володіли всім селом, всіма хатами, землями і навіть церквою та дзвіницею.
Того дня, коли за порадою Цибуліно хатину кума Гарбуза перевезли до лісу, в замку зчинилася страшенна метушня: приїхали гості.
їх приїхало двоє: барон Апельсин і герцог Мандарин. Барон Апельсин був двоюрідним братом покійного чоловіка графині Черешні Старшої. Герцог Мандарин був [32] двоюрідним братом покійного чоловіка графині Черешні Меншої. Барон Апельсин мав величезне черево, та нічого дивуватися, бо він тільки те й робив, що жер з ранку до вечора і з вечора до ранку, і тільки якусь часинку відпочивав од їжі.
В молоді роки барон Апельсин спав з вечора до ранку, щоб шлунок встигав перетравити те, що він з'їв за день. Але згодом він надумав ось що: «Спати — то тільки час марнувати, адже поки спиш — не можеш їсти».
Отож він і вирішив їсти і вночі, залишивши тільки часинку для перетравлення їжі. Щоб наситити цього ненажеру, із його численних маєтків, й усієї провінції безперестанку цілими валками везли найрізноманітніші наїдки. Бідні селяни вже не знали, що йому посилати. Він жер усе підряд: яйця, курей, свиней, биків, корів, кролів, фрукти, овочі, хліб, сухарі, пироги…