Цибуліно розцілував би його, коли б сам не був такий замурзаний землею.
— Від усього серця вам вдячний! — защебетав він.- І все життя буду вдячний!
— А тепер не будемо гаяти часу на теревені,- схвильовано перебив його Кріт, — доберемося мерщій до ваших друзів.
Він узявся до роботи і через кілька секунд прорив стіну, за якою була темниця. На біду, саме в ту мить, коли Кріт вліз до тюрми, майстер Виноградинка засвітив сірника, щоб глянути на годинник.
Спалах світла так вразив бідолашного Крота, що він метнувся назад, наче його шпигнули голкою в ніс, і щез у своїй галереї.
— До побачення, синьйоре Цибуліно! — гукнув він на прощання. — Ви хороший хлопчик, і я щиро хотів допомогти вам. Але ви мусили попередити мене, що я попаду під таке сліпуче світло. Не слід було мене обдурювати!
І він так швидко дременув назад, що вся галерея за ним завалилася, стіни обсипалися, і все знов заповнилося землею. Ось і голос Крота завмер удалині. Цибуліно сумно промовив йому вслід:
— Прощай, добрий старий Кроте! Світ не такий великий, і ми ще зустрінемось. Тоді я віддячу тобі за доброту.
Так Цибуліно розлучився з товаришем по підземній подорожі, витер якомога краще лице хустиною і вбіг до темниці, веселий та жвавий, як метелик.
— Вітаю вас, друзі! — дзвінко, мав срібна сурма, пролунав його голос у підземеллі.
Уявіть собі радість в'язнів! Вони схопили Цибуліно в обійми і мало не зацілували до смерті. В одну мить обтрусили всю землю, що на нього налипла. Один обіймав, другий цілував, третій лоскотав Цибуліно.
— Та легше, легше! — утихомирював він друзів. — Ви мене задавите!
Потроху вони заспокоїлися, але їхня радість змінилася відчаєм, коли Цибуліно розповів їм про свої злигодні. [60]
— Виходить, що ти такий самий в'язень, як і. ми? — запитав майстер Виноградинка.
— Виходить, що так! — відповів Цибуліно.
- І коли прийде сторожа, то тебе знайдуть?
— А це ще ми побачимо, — сказав Цибуліно. — Я сховаюся у скрипці мого друга Груші.
— Ой, то хто ж нас звідси виведе на волю? — прошепотіла кума Динька.
- І все це з моєї вини… У всьому винен я! — зітхнув кум Гарбуз.
Цибуліно намагався підбадьорити друзів, але марно. І у нього самого було тяжко на серці.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Синьйор Помідор має звичку спати в панчохах
Нічого й казати, що синьйор Помідор приховав від усіх втечу Цибуліно. Він заявив, що перевів хлопчика до загальної камери. А сам з пластирем на носі уклався в ліжко. Полуничка пильно стежила за ним, проте ніяк не могла довідатися, куди він ховає ключі від тюрми. І от вона вирішила порадитися з Вишенькою, хоча той був ще хворий і щодня плакав. Та коли вона йому про все розповіла, Вишенька скочив на ноги:
— Цибуліно у в'язниці! Він не повинен там лишатися ні хвилини більше! Дай мені мерщій мої окуляри!
— Що ти хочеш зробити?
— Піти і звільнити його, — рішуче заявив Вишенька. — Звільнити його і всіх, хто з ним!
— Але як узяти ключі в Помідора?
— Украду! Приготуй смачний торт і всип туди трохи снотворного порошку. Віднесеш торт Помідорові. А той ласий до солодкого. Коли Помідор засне, сповістиш мене. А тим часом я піду в розвідку.
Полуничка очам своїм не вірила, звідки взялося стільки завзяття у маленького тендітного Вишеньки!
— Як він змінився! Як змінився! [61]
Не менш дивувалися всі, хто зустрічав Вишеньку під час його розвідки.
Обидві.графині, синьйор Петрушка, герцог Мандарин — всі здивовано озиралися на хлопчика.
— О, він уже видужав! — задоволено відзначила синьйора графиня Старша.
— Я ж вам казав, що він і не хворів! — заявив герцог. — Він просто придурювався.
Синьйора графиня Менша поспішила згодитися зі своїм вередливим родичем. Вона побоювалася, що той знову скочить на шафу і погрожуватиме самогубством, аби тільки виманити в неї якийсь подарунок.
Тим часом Вишенька вивідав у одного із сторожів, що Цибуліно втік із темниці. Він дуже зрадів, але вирішив будь-що звільнити решту в'язнів.
— Друзі Цибуліно — це й мої друзі! — сказав він сам собі.
Потім хитрощами дізнався від сторожів, що Помідор ховає ключі від в'язниці у кишеньці, пришитій зсередини панчохи.
«Кепські справи, — подумав Вишенька, — адже добре відомо, що Помідор спить у панчохах. Треба дуже міцно його приспати, щоб забрати ключі і не розбудити».
І він сказав Полуничці підсипати у торт подвійну дозу порошку.
Коли настала ніч, Полуничка понесла Помідорові смачний шоколадний торт. Помідор так зрадів, що відразу зжер увесь торт.