— Не журися, у в'язниці буде тобі доволі мишей, — відповів начальник сторожі.
Через півгодини вони дійшли до замку. Спробуйте уявити, що з ними сталось, коли вони дізналися про втечу всіх Помідорових в'язнів!
Вони вкинули Кота до в'язниці, а самі зі страху перед грізним синьйором Помідором покидали зброю і порозбігалися хто куди.
Другого дня вранці синьйор Помідор прокинувся і подивився на себе в дзеркало.
«Ніс у мене загоївся, пластир можна зняти і йти допитувати в'язнів».
Помідор взяв з собою синьйора Гороха як адвоката і синьйора Петрушку, щоб записувати відповіді в'язнів. Усі троє поважно, як то личить начальству, рушили до тюрми. Синьйор Помідор дістав ключа з правої панчохи, відімкнув двері і так прудко відскочив назад, аж звалив синьйора Петрушку, що стояв позад нього.
А із темниці почувся такий жалібний нявкіт, який міг би і каміння разжалобити:
— Ня-а-в!.. Ня-а-в!
— Що ви тут робите? — спитав синьйор Помідор у Кота, коли трохи отямився від здивування.
— Ой-ой-ой! У мене жив-і-т болить! — лементував Кіт. — Одвезіть мене до лікарні або покличте лі-і-каря!
Кіт усю ніч полював на мишей і проковтнув їх стільки, що із рота у нього стирчало не менше двохсот мишачих хвостів.
Синьйор Помідор випустив Кота і дав йому дозвіл приходити до тюрми, щоб винищувати там мишей.
— Будьте ласкаві, зберігайте хвости спійманих вами мишей як доказ вашої корисної діяльності,- запропонував йому синьйор Помідор. — Тоді адміністрація [65] замку призначить вам невелику винагороду за кожен хвіст.
Після цього синьйор Помідор послав правителеві, принцу Лимону, таку телеграму:
«У замку графинь Черешень небезпечні заворушення. Необхідна ваша присутність із батальйоном Лимончиків».
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Як кума Часника нагородили і покарали
Наступного ранку принц Лимон прибув до села в супроводі сорока придворних Лимонів і батальйону солдатів Лимончиків. Як ви вже знаєте, при дворі принца кожен мав на шапочці дзвіночок, і коли вони всі разом ішли, то ніби грав якийсь чудний оркестр.
Саме в цю хвилину кум Часник, сидів перед дзеркалом і розчісував свої вуса. Почувши шум, він облишив цю роботу і висунувся з вікна. Тут його і заарештували та й повели до тюрми. Один його вус стирчав догори, а другий звисав донизу.
— Дозвольте мені хоча б причесати лівого вуса! — прохав кум Часник по дорозі до тюрми.
— Мовчати! Бо відріжемо тобі спершу лівого, а потім і правого вуса, то й не треба, буде їх розчісувати.
Бідолашний кум Часник замовк, щоб не втратити вуса — свою єдину окрасу.
Лимончики заарештували і адвоката Гороха. Він спочатку галасував, сперечався:
— Це помилка! Я — адвокат, я служу в самого синьйора Помідора! Це непорозуміння, негайно відпустіть мене!
Та кричи не кричи, а Лимончикам це все як горохом об стіну.
Солдати Лимончики стали табором у парку. Спочатку їх смішили таблички синьйора Петрушки, потім їм це набридло. Тоді вони почали ходити по квітниках, ловити [66] золотих рибок у басейні, стріляти по шибках скляної оранжереї і розважати себе іншими витівками.
Графині Черешні, заламуючи руки, бігали від одного офіцера до другого:
— Благаємо вас, синьйори, попросіть ваших солдатів поводитися пристойно! Вони спустошують наш парк!
Офіцерів це тільки дратувало.
— Нашим героям потрібні розваги після воєнних подвигів, — відповідали вони.- І ви повинні бути їм вдячними.
Графині спробували заїкнутися, що заарештувати Часника й Гороха, — це не такі вже й подвиги. На це офіцер відповів:
— Гаразд! Тоді ми заарештуємо і вас, щоб у солдатів було більше права на їхні нагороди й розваги.
Графиням залишалося тільки одне — йти скаржитися самому принцові Лимону. Принц Лимон, як то і ли-чить принцам, оселився разом зі своїми сорока Лимонами в найкращих кімнатах замку. І він безцеремонно виставив звідти синьйора Помідора, барона, герцога, Петрушку і самих графинь.
Все це найбільш налякало ненажеру-барона.
— Ось побачите, — шепотів він, — вони поїдять усі наші запаси, а ми помремо з голоду. Вони побудуть тут, поки все поїдять, а тоді підуть собі, а нас кинуть напризволяще. Ох, яке лихо! Яка катастрофа!
Принц Лимон звелів привести заарештованого кума Часника на допит. Синьйор Петрушка висякав свого носяку у величезну картату хустку і сів записувати відповіді, а синьйор Помідор сів поруч принца, щоб підказувати йому, як вести допит.
Справа в тому, що хоча принц і носив на шапці золотий дзвоник, та розумом не відзначався, до того ж був страшенний забудько. Ось і тепер, побачивши приведеного в'язня, він скрикнув: