— Так, знаю! Добре знаю, де заховано хату Гарбуза! Але нізащо, ніколи вам не скажу!
Принц Лимон здивовано зиркнув на Гороха.
— Подумайте краще, — сказав він. — Якщо ви не відкриєте цієї таємниці, я буду змушений вас повісити!
У синьйора Гороха аж жижки затряслися від страху, він провів по своїй шиї рукою, ніби вже відчув, як давить зашморг, але залишився непохитний.
— То й вішайте! — гордо відказав він. — Вішайте негайно!
Проговоривши ці слова, він раптом увесь побілів, — такого з зеленим Горохом ще не траплялося, — і впав непритомний.
Синьйор Петрушка записав у протокол:
«Обвинувачений знепритомнів від сорому».
Потім іще раз висякався у картату хустку і згорнув книгу. Допит був закінчений.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Про те, як мимоволі синьйор Горох урятував життя Помідорові
Коли синьйор Горох отямився, навколо була цілковита темрява, і він подумав, що його вже, певно, повісили.
«Я помер, — думав він, — і тепер, напевне, у пеклі. Дивно тільки, що тут так мало вогню. Власне, його зовсім немає. Оце дивно: пекло — і без пекельного вогню!»
В цю мить у замку камери заскрипів ключ. Горох причаївся в кутку, бо тікати все одно було нікуди. Він перелякано дивився, як відчиняються двері, і чекав, що зараз увійде кат із солдатами Лимончиками. [71]
Лимончики справді увійшли, але з ними замість ката був… Хто б ви думали? Синьйор Помідор власною персоною, зв'язаний по руках і ногах.
Синьйор Горох скочив на рівні ноги і мало не кинувся на Помідора з кулаками, та схаменувся.
«Що ж це я роблю?! Тепер він такий самий в'язень, як і я», — подумав Горох. І хоча не відчував ніякої симпатії до свого недавнього хазяїна, чемно запитав:
— То вас також заарештували?
— Заарештували? Скажіть краще, що мене засудили на смерть. Мене повісять завтра на світанку, відразу ж після вас. Та ви, мабуть, і не знаєте, що ми знаходимося у камері смертників!
Горох не міг отямитися від здивування.
— Принц Лимон страшенно розгнівався, що йому не вдалося розплутати ці таємниці,- вів далі Помідор. — Так що він придумав! Звинуватив мене перед графинями як призвідника всієї цієї змови. І виніс вирок: повісити.
Синьйор Горох не знав — радіти йому чи співчувати Помідорові.
Нарешті сказав:
— Ну що ж, не журіться, синьйоре Помідоре! Разом помирати будемо.
— Мала втіха, — озвався Помідор. — Та хоч ми й помремо, все-таки дозвольте мені вибачитися перед вами за те, що я мало дбав про вас під час допиту. Ви самі розумієте, що тоді вирішувалася і моя доля.
— Ах, що було — минуло. Не треба згадувати, — чемно сказав синьйор Горох. — Тепер ми — товариші по нещастю. То будемо краще допомагати один одному.
— Я цілком з вами згоден, — полегшено зітхнув Помідор.- І я дуже радий з того, що ви зовсім не злопам'ятна людина.
Він одразу повеселішав, дістав з кишені шматок солодкого пирога і по-братньому поділився з синьйором Горохом. Горох очам своїм не вірив, що Помідор так розщедрився.
— На жаль, оце і все, що мені залишили, — сказав Помідор, сумно похитуючи головою. [72]
— Отака в світі правда! Вчора ви були справжнім володарем замку, а сьогодні ви в'язень!
Помідор мовчки жував пирога.
— А знаєте, — раптом сказав він, — мені навіть подобається, як пожартував зі мною отой шибеник Цибу-ліно. Добре подумавши, я зрозумів, що він просто непосидющий хлопчина і зробив це від щирого серця, з бажання допомогти бідним людям.
— Можливо, — згодився Горох.
— Шкода, що невідомо, де тепер ці люди, які втекли з тюрми, — просторікував Помідор. — Тепер я залюбки зробив би для них щось хороше.
— Що ж ви зробили б тепер, коли самі перебуваєте у в'язниці?
— Ваша правда. Та я й не знаю, де вони.
- І я не знаю, — признався Горох.
Від привітності Помідора язик у адвоката почав потроху розв'язуватися, і він додав:
— Знаю тільки одне: місце, де вони сховали хатину кума Гарбуза.
Коли Помідор почув ці слова, у нього з радощів аж серце тьохнуло.
«Ану, Помідоре, прислухайся уважно до того, що говоритиме цей дурень, — сказав він сам собі. — Можливо, в тебе ще є надія на порятунок…»
— Справді, знаєте? — запитав він у адвоката.
— Авжеж, знаю. Тільки нікому не скажу. Бачите, я не хочу більш кривдити цих бідних людей.
— О, ці почуття роблять вам честь, синьйоре адвокат! Я б теж нікому не сказав. Я не хотів би, щоб через мене з цими бідолашними знедоленими людьми сталось якесь нове лихо!
— Коли так, — сказав синьйор Горох, — то я радий потиснути вашу руку.