Синьйор Помідор простяг руку, і синьйор Горох довго її тиснув.
Адвокат зовсім розчулився, йому закортіло поговорити з Помідором від усього серця.
— Повірите, — легковажно признався він, — вони сховали хатину біля самісінького замку. Так близько, що нам і на думку не спало б там шукати. [73]
— Де ж саме вони її сховали? — ніби ненароком запитав Помідор.
— Тепер я вже можу вам про це сказати, — гірко усміхнувся синьйор Горох. — Все одно завтра ми з вами загинемо, і цю таємницю разом з нами сховає могила.
- І правда. Ви ж знаєте, що завтра на світанку обох нас стратять.
Тут синьйор Горох ще ближче присунувся до товариша по тюрмі і тихенько прошепотів йому на вухо, що хатину кума Гарбуза сховано недалеко звідси, в лісі, і доглядає її кум Суниця.
Помідор вислухав до кінця, палко потиснув Горохові руку і скрикнув:
— Дорогий мій друже! Я вам безмежно вдячний за те, що ви довірили мені цю важливу звістку. Цим ви рятуєте мені життя!
— Я рятую вам життя? Та ви жартуєте!
— Анітрохи! — гукнув Помідор і схопився на ноги. Він кинувся до дверей і почав щосили гатити в них кулаками, доки прибігли Лимончики.
— Негайно ведіть мене до принца Лимона! — наказав синьйор Помідор, як завжди, владним тоном. — Я повинен доповісти- йому про надзвичайно важливу справу!
І справді, Помідор розповів принцу про все. Принц страшенно зрадів. І вони вирішили, що завтра вранці, зразу ж після страти Гороха, підуть до лісу, щоб захопити хатину кума Гарбуза.
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Як синьйор Горох сходив на ешафот
На сільському майдані вже стояла шибениця, під нею дощаний поміст, а в помості була ляда. Коли кат натискував кнопку, ляда відчинялася вниз. Туди і мав провалитися синьйор Горох, коли його повісять.
Його хотіли вже вести на страту, а він всіляко намагався виграти час. Спочатку заявив, що хоче поголити [74] бороду, потім захотів помити голову, а потім йому заманулося зрізати нігті на ногах, бо вони, мовляв, дуже відросли.
Кат не хотів чекати і лаявся, але, за звичаєм, останню волю смертника необхідно було виконувати. Довелося посилати по ножиці.
Не менше двох годин зрізував нігті синьйор Горох. Та нарешті змушений був скоритися і піти на майдан.
Коли він уже сходив на поміст, його раптом охопив жах, — то оце зараз він має померти? Такий маленький, товстенький, зелененький, з такою чисто вимитою головою і обстриженими нігтями — він усе-таки має померти!
І от гучно заторохтіли барабани. Кат накинув адвокатові на шию зашморг, порахував до тринадцяти і натиснув кнопку. Ляда відчинилася, і синьйор Горох провалився у темряву. Тільки встиг подумати: «Ну от і кінець!»
І раптом почув над собою чийсь гугнявий голос:
— Ріжте зашморг, синьйоре Цибуліно! Тут таке світло, що я нічого не бачу!
Хтось перерізав зашморг, що стискав шию Гороха, і той самий голос знову промовив:
— Дайте йому ковтнути нашого картопляного соку. Ми, кроти, ніколи не рушаємо в путь без пляшечки цього чудового цілющого напою!
Що ж воно тут сталося?
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ,
який пояснює те, що сталося в чотирнадцятому
А сталося просто-напросто от що: Полуничка сповістила Редисочку про небезпеку, яка нависла над Горохом. Редисочка збігала до лісу і розповіла усе Цибуліно та його друзям. У цей час утікачі мешкали в печері біля хатини кума Гарбуза. [75]
Як бачите, склалося дуже тяжке становище, і тому Цибуліно попрохав у майстра Виноградинки його шило, щоб почухати як слід потилицю і таким чином щось придумати…
Чухав-чухав собі потилицю Цибуліно, а потім віддав шило Виноградинці і коротко сказав:
— Дякую. Уже придумав.
І кудись побіг. Ніхто навіть не встиг спитати, що ж він придумав.
Кум Гарбуз радісно зітхнув і сказав:
— Ну, коли Цибуліно каже, що придумав, то він справді щось придумав.
А Цибуліно довго ходив полем і луками, аж поки знайшов те, що шукав. Нарешті він побачив на луці місце, вкрите багатьма горбочками свіжої землі. І щохвилини, наче гриб, з'являвся новий горбочок. То працював під землею роботяга Кріт.
Цибуліно трохи почекав, і коли просто під його ногами виріс новий горбочок, став навколішки і покликав:
— Синьйоре Кроте! Синьйоре Кроте! Це я — Цибуліно!
— А-а, це ви? — непривітно буркнув з-під горбочка Кріт. — А я ще й досі півсліпий від нашої останньої зустрічі. Чи не хочете ви підмовити мене на розшуки ще однієї світлої печери під землею?