— Що сталося? — спитав він у Слона.
— А хто його знає? — відповів старий мудрець. — Та і що взагалі може на світі статися? Ніколи і нічого нового не буває, то ж і цієї ночі не може статися нічого нового. То ж тільки в кіно щохвилини на екрані з'являється щось нове!
— Може, й так, — згодився сторож, — але, про всяк випадок, я погляну, що там скоїлося.
І тільки-но вийшов він із слоновника, — так і зіткнувся з нашими втікачами.
— Тривога! — зарепетував він. — На поміч!
Сторожі прокинулися і оточили весь сад. Втеча стала неможливою.
Цибуліно і троє ведмедів кинулися у ставок і присіли у воді, так що одні тільки голови визирали. Але ж як їм не пощастило! Вони попали саме у той ставок, де жив Тюлень.
— Хе-хе-хе! — почувся за їхніми спинами злорадний смішок.
Це був Тюлень своєю власною персоною.
— Шановні синьйори, дозвольте мені трішки посміятися, — сказав він. — Хе-хе-хе! Хе-хе-хе! [101]
— Тихіше, синьйоре Тюленю, — попрохав його Цибуліно, ловлячи дрижаки в холодній воді. — Ми розуміємо, що вам весело. Але чи хороше так голосно реготати над нами саме тепер, коли нас шукають?
— Оце-то мене і звеселяє! Саме тепер я і покличу сторожу, щоб вас усіх тут переловили!
І справді, Тюлень голосно покликав сторожа з його помічниками.
Не встигли наші друзі і оком змигнути, як їх усіх ви-тягли з басейну. Сторожі дуже здивувалися з того, що ведмедів знайшли не двох, а трьох. Та ще ширше роззявили вони роти, як витягли з води іще одне створіння невідомої породи, яке до того ж заговорило по-людськи:
— Синьйоре стороже, це якесь непорозуміння! Адже ж я — не ведмідь!
— Я й сам бачу! Але що ти робив у басейні?
— Я купався.
— Ах так? То плати штраф, бо у цьому басейні купатися суворо заборонено!
— Але у мене немає з собою грошей. Та коли ваша ласка…
— Ніяких ласк! — гаркнув сторож. — Посидиш у клітці з Мавпою, аж поки заплатиш штраф. А потім побачимо, що з тобою робити.
Мавпа зустріла нового пожильця дуже привітно і відразу ж почала лопотіти без ладу і складу:
— Я розповідала вам про мандрівника з червоною поголеною головою, — торохтіла вона, гойдаючись на власному хвості. — А якщо я кажу вам, що голова у нього була червона, то, повірте мені, що це — чистісінька правда! Адже ж я ніколи не брешу. Тобто бува, що й збрешу, коли треба. Бачте, інколи мені дуже подобається прибріхувати. Мені брехня на смак така солоденька… мов цукерочка. Бувало…
— Стривайте! Чи не можна відкласти до ранку ваші правдиві теревені? — попрохав Цибуліно. — Я б хотів заснути, бо страшенно втомився.
— То, може, заспівати вам колискової? — запропонувала Мавпа.
— Ні, дякую. Я і так засну…
— То вкрити вас ковдрою? [102]
— Та у вас же немає ніякої ковдри.
— Ваша правда, — пробурчала Мавпа. — Це я сказала просто так, із ввічливості… Та коли вам не потрібна ввічливість, то й не треба.
З цими словами Мавпа сердито повернулася до нього спиною і замовкла. Даремно чекала вона, що Цибуліно попросить її обернутися. У клітці було тихо. Ні звуку… Мавпа озирнулася і побачила, що хлопчик міцно спить. Вона ще дужче образилася на нього, лягла собі в куточку і стала пильно стежити за своїм сусідою.
Цілих два дні прожив Цибуліно у клітці з Мавпою. І це страшенно зацікавило дітей, що приходили до зоологічного саду, бо вони ніколи ще не бачили мавпи у людському одязі.
Аж на третій день Цибуліно пощастило послати Вишеньці записку. Вишенька з першим ранковим поїздом приїхав до міста, заплатив за Цибуліно штраф і таким чином визволив його з клітки.
Першим словом Цибуліно було: чи не сталося чого з його друзями в печері? Як страшенно стривожився він, коли почув, що вони щезли невідомо куди.
— Нічого не розумію! — знизав плечима Цибуліно. — Адже в печері їм було так хороше!
Що могло примусити їх піти звідти?
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ
Про чудернацький поїзд та про інше
Щоб дістатися до замку, Цибуліно і Вишенька сіли на поїзд. Чекайте, я ж іще не сказав вам, що то був за поїзд! А то був чудернацький поїзд! Мав лише один вагон, і всі місця в ньому були біля вікна. Сиди біля вікна і дивись скільки хочеш. Для дітей — просто рай! Та це був рай і для надто гладких пасажирів. Для них були зроблені в сидіннях заглибини ззаду і приладжені полички для черева спереду. Товстун сідав у заглибину, клав черево на поличку і їхав собі посвистуючи. [103]