І справді, був він такий безсердечний і жорстокий, що йому ніколи не доводилося плакати, до того ж і ніколи не траплялося чистити цибулю. Отож він так перелякався, що вскочив у свою карету, вдарив по конях і чимдуж помчав із села. Та і втікаючи, ще раз обернувся і прокричав:
— Гей, Гарбузе, начувайся!.. А ти, голодранцю, дорого заплатиш за мої гіркі сльози!
Цибуліно реготав, аж за боки брався, а кум Гарбуз тільки піт витирав із чола.
Одні за одними стали відчинятися двері у сусідніх хатах, крім Горохової. Майстер Виноградинка вибіг на вулицю, весело чухаючи потилицю шилом.
— А хай йому абищо! — гукнув він. — От молодець, що довів до сліз самого синьйора Помідора. Та звідки, хлопче, ти такий узявся?
І Цибуліно мусив розповісти про себе усе те, що вам уже відомо.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Про скрипаля Грушу, кума Часника і про родину Сороконіжок
З того дня Цибуліно став допомагати в шевській майстерні Виноградинки і скоро досяг неабияких успіхів у цьому ремеслі. Він навчився сукати дратву, підбивати закаблуки й підошви, знімати мірку.
Справи йшли у них добре. Майстрові Виноградинці було з ним веселіше, бо до майстерні люди заходили не тільки за ділом, а й подивитися на невідомого хлопчика, який довів до сліз самого синьйора Помідора. [22]
Перший завітав сюди місцевий скрипаль Груша зі своєю скрипкою.
За ним цілою хмарою до майстерні влетіли мухи та оси, тому що за скрипку у скрипаля Груші була половинка солодкої пахучої груші. А як відомо, комахи дуже ласі до груш. І не один раз, коли скрипаль Груша давав концерт, слухачі схоплювалися і гукали:
— Погляньте на вашу скрипку, на ній сидить величезна муха!
Тоді Груша припиняв гру і ганявся із смичком за набридливою мухою.
Бувало й так, що у його скрипку залазив черв'як і проточував у ній цілі печери. Скрипка від цього псувалася, починала фальшивити, і тоді музикантові доводилося шукати нової груші.
За ним прийшов відомий городник кум Часник. У нього була густа чуприна і по вітру маяли довжелезні вуса.
— Скільки мук доводиться мені терпіти через оці вуса, — скаржився він Цибуліно. — Коли моя дружина хоче сушити білизну, вона садовить мене на балконі, прив'язує кінці моїх вусів до гвіздків, один — праворуч, другий — ліворуч, і розвішує на них своє ганчір'я. От я і потерпаю під пекучим сонцем, поки висохне білизна. Поглянь, які знаки залишилися на вусах. Це від прищіпок.
І справді, на вусах видніли сліди від прищіпок.
А одного разу до майстерні прийшла ціла родина Сороконіжок: батько Сороконіг і двоє синів — Сороконіж-ка і Сороколапка.
Жодної хвилини не могли ті сороконогі хлоп'ята всидіти спокійно.
— Чи вони завжди у вас такі непосидющі? — зацікавився Цибуліно.
— Еге, — зітхнув старий Сороконіг, — зараз вони як шовкові. А побачили б ви, як мама їх купає. Поки вона миє їм передні ніжки, вони встигають забруднити задні. А коли миє задні — вони забруднюють передні. Отака з ними морока. І щоразу на них іде багато мила.
— Ну то що, будемо знімати мірку з їхніх ніжок? — запитав майстер Виноградинка. [23]
— Що ви, хіба я можу замовити вісімдесят черевиків? Та я за все своє життя на них не зароблю!
— А у мене все одно не вистачить на них шкіри, — додав майстер Виноградинка.
— То ви тільки погляньте, які черевики найбільш зносилися, щоб замінити хоч негодящі.
Поки майстер Виноградинка і Цибуліно оглядали підошви та передки черевиків, хлоп'ята Сороконіжка і Сороколапка сяк-так сиділи, хоча це не зовсім їм удавалось.
— Бачите, — сказав майстер Виноградинка, — у цього треба замінити перші дві пари і тридцяту пару.
— Ні-ні,- заперечив швиденько старий Сороконіг, — ці черевички ще не зовсім зносилися, досить лише підбити їм закаблуки.
— А у цього треба замінити аж десять черевиків з одного боку.
— Ох! І скільки їм казати, щоб не човгали ногами! Хіба ж ці діти уміють ходити по-людськи? Де там, — бігають, стрибають, притупують. Ну от і маєте: усі праві черевики стопталися раніше від лівих.
Майстер Виноградинка тільки махнув рукою:
— Ат! Усі діти однакові! Чи дві у них ноги, чи сорок, — одна" шана взуттю. Вони можуть збити сорок пар черевиків і на одній нозі
Нарешті вся родина дружно задріботіла геть. Хлоп'ята Сороконіжка і Сороколапка помчали, мов на коліщатах. Старий Сороконіг пересувався значно повільніше, бо він трохи шкутильгав. А шкутильгав він трішки, всього-на-всього на двадцять дві ніжки.