Цибуліно віддав йому пляшку. Пес ухопив її в обидві лапи і одним ковтком випорожнив до дна, а тоді й каже:
— Як? Уже все? А ви ж, синьйоре Цибуліно, казали, що ця пляшка чарівна!
Та не встиг він договорити цих слів, як упав додолу і заснув.
Цибуліно зняв з Гавкунової шиї ланцюг, узяв пса на плечі і попростував до графського замку. Озирнувшись, Цибуліно бачив, що кум Гарбуз знов оселився в своїй хатині. І крізь віконечко виглядало осяяне щасливим усміхом лице старого і його руда борідка.
«Бідний пес! — думав собі Цибуліно, крокуючи до замку. — Я не міг зробити інакше. Та ще хтозна, як ти віддячиш мені за свіжу водичку, коли, прокинешся».
Ворота були відчинені; Цибуліно поклав пса на траву в парку, ласкаво погладив його і мовив:
— Привітай від мене синьйора Помідора.
Гавкун крізь сон відповів щасливим гарчанням. Йому снилося, що купається він у синій приємній водиці гірського озера… і п'є досхочу і сам розтікається водою. Ось уже водяний став його хвіст, водяні вуха, водяні лапи. Вони довгі і легкі, мов струмені водограю.
— Спи спокійно, — мовив Цибуліно і пішов назад до села. [27]
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
Як кум Суниця чіпляв дзвоника для злодіїв
В селі Цибуліно побачив, що біля хатини кума Гарбуза товпиться багато людей. Видно було, що вони чимось схвильовані і сперечаються.
— Що тепер зробить Помідор? — тривожно запитував скрипаль Груша.
— Кажу вам, що все це не доведе до добра. Як не крути, а вони господарі і чинять, як їм заманеться, — говорила кума Динька.
Дружина кума Часника з нею погодилася і, ухопивши свого чоловіка за вуса, як за віжки, скомандувала:
— Н-но додому, поки не сталося лиха!
І навіть хоробрий майстер Виноградинка тривожно чухав шилом потилицю і вголос міркував:
— Помідор уже двічі пошився в дурні. Тепер він неодмінно помститься!
Менш від усіх журився кум Гарбуз. Він видобув з кишені такі добрі цукерки, що важко собі уявити, і став частувати усіх сусідів.
Взяв одну цукерку й Цибуліно, трохи посмоктав і задумливо промовив:
— Я теж гадаю, що Помідор так просто не здасться.
— То що ж нам робити?.. — зітхнув кум Гарбуз. І його щаслива усмішка враз погасла, ніби сонце сховалося за хмарою.
— Ось послухайте, що я придумав! Давайте сховаємо хатину! — скрикнув Цибуліно.
— Тобто як сховаємо?
— Та дуже просто! Я не давав би такої поради, коли б це був великий палац. А таку малесеньку хатину неважко буде сховати. Б'юсь об заклад, що її можна перевезти куди завгодно на візку ганчірника.
Не довго думаючи, Квасолинка, син ганчірника, збігав додому і прикотив візок.
— То ви хочете поставити дім на візок? — тривожно запитав кум Гарбуз. [28]
Він побоювався, що його дім розвалиться на друзки.
— Нічого з вашою хатинкою не станеться! — відповів Цибуліно.
— Куди ж ми його повеземо? — непокоївся кум Гарбуз.
— Якщо хочете, можна поки що сховати в моєму льоху, — запропонував майстер Виноградинка. — А потім побачимо, що робити далі.
— А коли Помідор як-небудь про це пронюхає?
І всі разом зиркнули на синьйора Гороха, який ніби просто прогулювався поблизу.
Адвокат почервонів і став присягатися та божитися:
— Боронь боже, та від мене Помідор ніколи нічого не довідається!
— Але ж у льоху вогко, — несміливо зауважив кум Гарбуз, — коли б там мій будиночок не розсипався. Сховаймо його в лісі!
— А хто його у лісі стерегтиме? — запитав Цибуліно.
- Є у лісі така добра людина, — відповів кум Часник, який знову опинився тут. — Там проживає мій добрий приятель кум Суниця. Йому можна довіритися. А там побачимо, що робити далі.
На тому й погодилися.
За кілька хвилин хатинку поставили на візок. Кум Гарбуз, тяжко зітхнувши, попрощався з нею і пішов відпочити після стількох тривог до куми Диньки, що доводилася йому племінницею.
Тим часом Цибуліно, Квасолинка і скрипаль Груша повезли хатинку до лісу.
Везти було не важко, бо вся хатина важила не більше, ніж горобине гніздо.
Кум Суниця мешкав у торішній каштановій шкаралупі. Шкаралупа була міцна, зовні вся у шпичаках, і кум Суниця цілком зручно розташувався в ній з усім своїм майном. А майно те було невелике: одна половинка ножиць, іржава бритва, голка з ниткою, шкоринка від сиру — та й усе.
Коли йому сказали, в чому справа, — він просто вжахнувся: