- 975 932.
Свєтловидов - Ігрекові:
- Додайте 723 022 до 252 910.
Через півхвилини запрацював телеграфний апарат Ігрека:
- 975 932.
“Еге, - сказав собі інженер, - і той і другий думали півхвилини. Хтось хитрує!”
І він засипав Ігрека цілою серією запитань:
- Прочитайте початок першої глави “Євгенія Онєгіна” Пушкіна.
- “Мой дядя самих честных правил...” - негайно обізвався Ігрек.
- Чи не гадаєте ви, - запитав Свєтловидов, - що звучало б точніше так: “Мой дядя самих честных качеств”?
- Це порушило 6 риму, зіпсувало б вірш, - досить логічно зазначив Ігрек.
- А якщо сказати так: “Мой дядя самих скверных правил”? Як ви пам’ятаєте, Онєгін не ідеалізував свого дядька. І з римою тоді все гаразд.
Відповідь Ігрека була убивча:
- Навіщо ображати дядька? Сподіваюсь, ви це не серйозно?
Утерши піт з чола, Олександр Сергійович взявся за Ікса. Він так і не визначив, хто такий Ігрек. Чи могла машина бути таким дотепним співрозмовником? Звичайно, могла, раз її навчав професор. Щодо помічника Пумпонова, то з його вдачею і спроможністю розуму Свєтловидов ще не був знайомий.
Отже, черга за Іксом. Чи вдасться розгадати, хто він?
- Ви граєте в шахи? - запитав інженер.
Ікс відповів коротко:
- Так.
Свєтловидов запропонував йому розв’язати етюд:.
- У мене лише король на е8, інших фігур немає. У вас - король на е6 і тура на b1. Як ви зіграєте?
Ікс після тридцяти секунд мовчання відстукав на стрічці розв’язання:
- Тh8. Вам мат.
Здається, гість програвав гру... Минуло вже двадцять п’ять хвилин. Гель Іванович димив люлькою і лукаво поглядав на колегу.
“Яке ж поставити запитання?” - напружено думав Свєтловидов.
Він запитав найпростіше:
- Що ви любите найбільше?
Відповіді були простодушні й відверті:
Ікс:
- Кінофільми.
Ігрек:
- Люблю цукерки.
“Хто ж хитрує? - спалахнув Свєтловидов. - Чи дивиться машина кіно? Ні. А як щодо цукерок? Невже я подурнішав? І все-таки - спокій. Треба розібратися докладніше”.
- Які картини ви бачили останнім часом? - запитав він у Ікса
- Закордонні. “Смерть за два гроша”, “Покарання”, “Джерело сили”.
Назви були незнайомі Свєтловидову. Він попросив уточнити:
- Перекажіть сюжет першої картини.
Ікс почав розповідати:
- Дівчина й хлопець, робітник, закохані одне в одного.
Але на їхньому життєвому шляху зустрічаються бандити. Один з них, на прізвисько Каро, ще трохи схожий на людину, а решта просто мерзотники. Вони хочуть утягнути хлопця у свої діла, і тут лунають постріли. Один. Другий. Третій... Я налічив двісті сімнадцять пострілів...
Настільки захоплюючою здалася Свєтловидову розповідь, що він перебив Ікса на півслові, зателеграфував:
- Досить!
Відкинувся на спинку стільця, втомлено сказав:
- Це людина.
- От ви й відгадали! - щиро зрадів Громов. - А ваші думки спочатку, як я помітив, були абсолютно точними: машина брехала, а людина говорила правду. Та зараз я познайомлю вас із моїм помічником, і ви зрозумієте, чому він усе-таки водив вас за носа.
Свєтловидов згадує згорбленого жвавого діда. На його обличчі дуже багато зморшок, вони раз у раз збігаються в хитрій усмішці, й тоді очі здаються маленькими зеленими цятками. Пумпонов у грі не хитрував і на всі запитання відповідав досить простодушно й точно, виступаючи під псевдонімом Ікс. Він був дуже старий і щиросердо запевняв усіх, що живе на світі вісімсот років і з них ось уже триста п’ятдесят років допомагає професорові. “Що вдієш, - сказав він, - саме стільки я налічив. Ви вже вибачте старого за завдану неприємність”. Він добре грав у шахи й над усе любив кінофільми. Ця пристрасть його й виказала. Щодо електронної машини - підступного Ігрека, то вона справді хитрувала, навіть зволікала з відповіддю в обчисленні, намагаючись спантеличити запитувача.
А більш за всіх був задоволений дослідом професор. Він заразливо сміявся, згадуючи забавні відповіді Ікса й Ігрека, і зображав у особах всіх трьох гравців. Справді, йому добре вдалося запрограмувати хитрість машини!
Той вечір був особливий. Вони пили міцний чай у кабінеті Геля Івановича, і професор згадував молоді роки, коли він був закоханий у море, влаштувався матросом на торговельне судно й здійснив кругосвітнє плавання. Гість розповідав веселі студентські історії. А Пумпонов після чаю повів гостя в майстерню і замовив на його честь кілька пісеньок собачій голові. Вона проспівала їх, ретельно роззявляючи пащу й поводячи блискучими скляними очима, і цей невеличкий концерт був дуже зворушливий - адже щоразу електронний мозок складав нову пісеньку.