Незабаром бачу: з-за повороту з’явився вогник. Я кинувся у воду і поплив, а сам штовхаю поперед себе колоду. Виплив на середину річки, заховався серед колод, голову тримаю низенько і гребу проти течії — чекаю, коли ж пліт підійде. Потім підплив до корми і вчепився за неї. Тут зайшли хмари, стало зовсім темно, я виліз і ліг на плоту. Люди там зібралися на середині, поближче до ліхтаря. Ріка все піднімалася, течія була сильна, і я собі вирішив, що до четвертої години пропливу з ним миль двадцять п’ять униз по ріці, а там перед світанком злізу в воду, допливу до берега і заховаюся в лісі на іллінойському березі.
Тільки мені трохи не пощастило. Ми вже порівнялися з островом, і раптом бачу: на корму йде чолов’яга з ліхтарем. Зрозумів я, що треба втікати, стрибнув за борт і поплив до острова. Я думав, що де завгодно вилізу, та хіба ж тут вилізеш, коли берег такий крутий? Довелося мені плисти до нижнього кінця острова, доки не знайшов підходяще місце. Я заховався в лісі, вирішив на плоти більше не сідати, якщо там тиняються з ліхтарями туди-сюди. Люлька, пачка тютюну та сірники були в мене в шапці, вони не намокли, так що все було в порядку.
— То виходить, весь цей час ти не їв ні хліба, ні м’яса? Що ж ти не спіймав собі черепаху?
— Як же її спіймаєш? На неї ж не накинешся й не схопиш, і каменем її не приб’єш. Та і як вночі полювати? А вдень я на берег не виходив.
— Ага, це точно. Тобі, звісно, довелося весь час сидіти в лісі. Ти чув, як із гармати стріляли?
— Ще б пак! Я знав, що це тебе шукають. Бачив навіть, як вони пропливали, дивився на них із кущів.
Якісь пташки пурхнули мимо нас; вони злітали в повітря й сідали на землю через кожних два кроки. Джим сказав, що це на дощ. Є така прикмета: якщо кури перелітають із місця на місце, значить, буде дощ; із пташками, певно, так само. Я хотів кількох зловити, але Джим заборонив. Він сказав, що це до смерті. У нього батько дуже хворів; хтось із дітей зловив пташку, і старенька бабця сказала, що батько помре, — так воно і сталося.
А ще Джим сказав, що не треба перераховувати, скільки чого готується на обід, це не до добра. Так само, як витрушувати скатертину після заходу сонця. А ще якщо людина має бджоли і ця людина помре, то бджолам неодмінно треба сказати про це наступного ранку, до того, як зійде сонце, бо інакше вони ослабнуть, перестануть працювати і перемруть. Джим сказав, нібито бджоли не жалять дурнів, але цьому я не повірив: я сам стільки разів пробував їх зачепити, а вони мене не вжалили.
Щось із цього я чув і раніше, але не все. Джим знав багато прикмет і сам говорив, що майже все знає. Однак з усього виходило, що всі прикмети не до добра, і того я запитав Джима: невже не буває щасливих прикмет? Він сказав:
— Зовсім мало, та й то від них ніякого пуття. Нащо тобі знати, що скоро щастя на голову звалиться? Щоб позбутися його?
А ще він сказав:
— Якщо в тебе волохаті руки і груди — це вірна прикмета, що розбагатієш. Ну, від такої прикмети є ще хоч якась користь, бо колись воно таки станеться! Розумієш, спочатку можеш довго бути бідним і, може, з горя візьмеш та й повісишся, якщо не будеш знати, що колись потім таки розбагатієш.
— А в тебе волохаті руки та груди, Джиме?
— Чого б то я питав? Хіба не бачиш сам, що волохаті?
— Ну, то як, ти багатий?
— Ні. Але одного разу був багатий і ще колись розбагатію. Якось було в мене чотирнадцять доларів, тільки я почав торгувати і збанкрутував.
— І чим ти же торгував, Джиме?
— Спочатку худобою.
— Якою худобою?
— Та ясно, якою, — живою. Купив за десять доларів корову. Але я більше своїми грішми так розкидатися не буду. Та корова взяла та й здохла в мене на руках.
— Що ж, виходить, ти втратив десять доларів?
— Та ні, втратив я не всі десять, а десь близько дев’яти, бо шкуру і сало я продав за долар і десять центів.
— Виходить, лишилося в тебе п’ять доларів десять центів. І що ж, ти їх знову пустив у діло?
— А то як же! Знаєш одноногого негра, його хазяїн — старий містер Бредеш? Так ось, він завів банк і сказав, що кожен, хто вкладе один долар, в кінці року отримає чотири. Всі негри вклали, тільки грошей у них було мало. А в мене було багато. Ось мені й захотілося отримати більше, ніж чотири долари, і я йому сказав, що коли він мені стільки не дасть, я сам відкрию банк. Ну, а цьому негру, звісно, не хотілося, щоб я теж завів банк, бо двом банкам у нас робити нічого, — він і сказав, що якщо я вкладу п’ять доларів, то наприкінці року він мені виплатить тридцять п’ять.