Петякантроп набрав повні груди повітря і… і сам не впізнав свого голосу.
Щось тоненьке, жалюгідне й пискляве вирвалося з рота:
— Ря-ятуйте-е!..
Наче щойно народжене козеня мекнуло.
Він знову набрав повітря й знову:
— Поможі-і-іть!..
Але й цей варіант прозвучав не краще.
І тут з-за городу від хати пролунав голос Грицька Половинки:
— Гримуля! Додому! Гримуля! Де ти? Іди сюди! Гримуля…
Так гукають якусь домашню тварину — кицьку, собаку абощо.
І вмить заторохтіло, віддаляючись у бік хати.
Петякантроп почекав ще трохи, потім підхопився, наче його підкинуло пружиною, і рвонув додому…
На другий день до школи він не пішов. Матері сказав, що болить живіт. Здається, він не дуже й брехав. Від того страху, що він натерпівся, усе могло бути. Але справжньою причиною був не живіт. Петякантроп боявся, що Половинка кепкуватиме з нього, розкаже всім, як він лежав і кричав «Рятуйте!..» І всі сміятимуться.
Але Половинка нікому нічого не розказав. І не кепкував і не сміявся. Петякантроп не міг зрозуміти, чого це так. Потім вирішив, що Половинка, мабуть, нічого не чув. Просто вийшов з хати та погукав свою Гримулю. І не знав, що за городом лежить ного запеклий ворог, і тремтить від страху, і пищить «Рятуйте!». А то б, звичайно… І ще Петякантроп подумав, що Половинка, мабуть, приховує від усіх, що він тримає вдома гримучу змію. Бо це, справді, незаконно. А що? Як усі почнуть тримати вдома зміїв, то це буде не світ, а гадючник. І якщо сказати кому треба, то Половинку можуть навіть і з села виселити. Але оскільки Петякантроп сам не міг нікому розказати про гримучника, так це й залишилося таємницею. В усякому разі більше він повз город діда Мирона не ходив. І Половинку поки що не чіпав, наскоки свої на нього припинив.
Щоб даремно не інтригувати тебе, любий читачу, скажу одразу, що ніякої гримучої змії в Грицька Половинки, звісно, не було. Просто він знав, що після футболу Петякантроп ітиме повз їхню хату (він завжди так ходив), і вирішив його налякати, щоб не чіплявся. Гримучником була дитяча іграшка-брязкальце для немовлят. Грицько прив'язав до неї дві довгі капронові ліски від удочок і, сидячи на груші, за допомогою тих удочок керував усіма пересуваннями гримучника. Але Петякантроп так про це і не дізнався. А через деякий час вирішив, що Половинка повернув змію в тераріум.
Отакий був Грицько Половинка. Такі таємниці огортали його.
РОЗДІЛ X
На острові. Неймовірні дива. Семуа ставить умови.
«Ку ку бо бо…», «Па ні ко мо…»
— А ти кажеш, Половинка нормальний! — вигукнув Чайник. — Таке, мале, менше за всіх у класі, а таке розумне, стільки всього, свиня, знає! Нормально?
— Га? — вирячився Петякантроп.
— Ні тобі вікно розбить, ні кавуна вкрасти, нічого. Нормально це?
— Га?
— От тобі й «га»! Ти бачив, щоб він якусь дівчинку штовхнув, ударив коли-небудь?.. Нормально?
— Пришелець! — видихнув переконаний нарешті Петякантроп. — Таки, мабуть, пришелець, змія гримуча. Ну! Що ж робити?
— Треба на острів… Подивитися, сфотографувати… і взагалі…
— А як же? Човнів же нема…
І тут подав голос Котька:
— А що, як… уплав…
Котька змалечку добре плавав, а тепер ще й ходив у басейн, мав навіть третій юнацький розряд, і була реальна можливість показати хлопцям свою мужність і відвагу.
Чайник і Петякантроп перезириулись.
— Воно, звичайно, можна, але… — протягнув Чайник.
— А як же фотоапарат, телескоп?.. — знизав плечима Петякантроп.
— І взагалі… — поставив крапку Чайник.
Але Котьку вже несло на хвилях раптової рішучості (наслідок легковажної батькової спадковості).
— Та ви що! До голови прив'язати! Нас у басейні вчили прикладним видам плавання. Я покажу. І взагалі уплав навіть краще. Як обережно — ніякі пришельці не помітять. А човном — одразу…
— А що — це ідея… — глянув Чайник на Петюкантропа. Петякантроп не став сперечатися. Хоча видно було, що пливти на острів йому не хотілося.
Штани й сорочки поховали в кущах. Знявши сорочку і висипавши на землю яблука, Котька полегшено зітхнув — йому набридло цілий день тягати їх за пазухою (а зовсім викинути було шкода, він стільки через них настраждався). Потім Котька прив'язав фотоапарат і телескоп поясами — фотоапарат до голови Чайника, телескоп до голови Петікантропа. Одійшли трохи вгору за течією і там зайшли у воду. Пливли тихенько, намагаючись не хлюпати й не пирхати. Котька плив, і всередині в нього лоскотно смикалося від живота вгору щось радісне й водночас тривожне. А голова обертом ішла від п'янкого очманіння.