Я виходжу й бачу: зробила моя катапульта своє діло, та ще й як! Тут на березі була радіостанція, то цих негідників закинуло на самий верх, на щоглу. Вони там зачепились штанами, висять і галасують на все місто.
Як вже їх знімали, не можу вам сказати, не бачив.
Тут якраз прийшла й відповідь з наказом здати білок у Гамбург. Був там знаменитий зоопарк Гаденбека, він скуповував різних звірів.
Я вам уже мав нагоду доповідати про деякі переваги спортивного плавання. В спортивному плаванні ти сам собі хазяїн: куди хочеш, туди й пливеш. А коли вже зв'язався з вантажем, тоді ти немов візник: віжки в руках, а везеш — куди накажуть.
Ось, припустимо, Гамбург… Та хіба б я пішов туди за своїм бажанням? Чого я там не бачив? Шуцманів, чи що? Ну, й до того ж, знаєте, ускладнюється плавання, з'являється всіляке комерційні листування, турботи про вантаж, митні формальності, а тим більше в Гамбурзі. Народ там, не в приклад норвежцям, тертий, неввічливий, так і дивись, живцем облуплять.
До речі, знаєте, я ніяк не збагну, чому це в нас твердо так вимовляється: «Гамбург»? Неправильно це, тамтешні жителі називають своє місто «Хамбург». Воно й звучить м'якше, а головне — більше відповідає дійсності.
Так, але коли наказано, треба підкорятися. Привів у Гамбург «Біду», поставив біля стінки, сам одягнувся чистенько й пішов розшукувати Гаденбека. Приходжу в звіринець. Там, знаєте, й слони, й тигри, й крокодил, і птиця марабу, й білка ця сама висить тут же в клітці. Та яка ще білка, не моїм рівня!.. Мої, ледарки, сидять у трюмі, об'їдаються халвою, а цій зроблена вертушка, й вона там увесь час, немов заводна, немов білка в колесі, так і стрибає, так і крутиться. Задивишся!
Ото ж, розшукав я самого Гаденбека, відрекомендувався й роз'яснив, що маю на борту повний вантаж білок, живцем, по вигідній ціні.
Гаденбек глянув на стелю, склав руки на животі, покрутив пальцями.
— Білки, — каже, — це такі з хвостиками й вушками! Як же, знаю. То у вас білки? Ну що ж, я візьму. Тільки, знаєте, в нас дуже суворо з контрабандою. Документи на них в порядку?
Тут я з вдячністю згадав норвежців і виклав на стіл документи.
Гаденбек дістав окуляри, взяв хустинку й не поспішаючи став протирати скельця. Раптом, звідки не візьмись, хамелеон. Стриб на стіл, висолопив язика, злизав документ, і тільки його й бачили. Я за ним. Та де там!
А Гаденбек сховав свої окуляри, розвів руками.
— Без документів, — каже, — не можу. Радий би, та не можу. У нас щодо цього дуже строго.
Я рознервувався, почав було сперечатися. Ну, бачу, робити нічого, пішов. Підходжу до пристані, дивлюся — на «Біді» щось не гаразд. Натовп ротозіїв кругом, на борту шуцмани, таможенники, портові чиновники… Напосідають на Лома, а той стоїть між ними й сяк-так відлаюється.
Я проштовхався, заспокоїв їх і довідався, в чому справа, А справа набула зовсім несподіваного й неприємного характеру. Гаденбек, виявляється, вже подзвонив на митницю, а там підібрали статтю, обвинуватили мене в незаконному ввозі худоби й загрожують відібрати судно разом з вантажем…
А мені й крити нічим: справді, документи втрачені, спеціального дозволу на ввіз білок я не одержав. Якщо правду сказати, хто ж повірить? Доказів нема ніяких, а змовчати — ще гірше.
Одне слово, бачу: діло кепське.
«Ех, — думаю, — пан або пропав! Ви так, і я так!»
Оправив кітель, випростався на весь зріст і найголовнішому чиновникові заявляю:
— Вимоги ваші, панове чиновники, безпідставні, оскільки в міжнародних морських законах прямо передбачено пункт, згідно з яким обов'язкові речі, як-от: якорі, шлюпки, розвантажувальні й рятувальні пристрої, засоби зв'язку, сигнальні прилади, паливо й ходові машини в кількості, необхідній для безпечного плавання, Ніякими портовими зборами не оподатковуються й спеціальному оформленню не підлягають.
— Цілком з вами згоден, — відповідає той, — але не відмовтеся пояснити, капітане, до якої саме категорії названих предметів відносите ви своїх тварин?
Я було відчув, що загнаний на слизьке, але, бачу, відступати вже пізно.
— До останньої, пане чиновнику: до категорії ходових машин, — відповів я і повернувся на каблуках.
Чиновники спочатку оторопіли, потім пошептались між собою, і знову головний виступив уперед.
— Ми, — каже, — охоче відмовимось від наших законних претензій, якщо ви зумієте довести, що тварини, які перебувають на борту вашого судна, справді правлять вам за ходову машину.
Ви самі розумієте: довести таку річ нелегко. Де там доводити, — хоч би час відтягнути!