Ми вітаємо матросів, які самовіддано працювали під час плавання, а заразом і себе, бо в міру своїх сил допомагали їм. Влаштувавшись на носі, нетерпляче чекаємо тої хвилини, коли «Форміка» кине якір в Порт-Саїді.
Раптом до нас підходить буксир, разів у два більший від нашої «Форміки», і ми приймаємо на борт лоцмана, який, ставши за штурвал, заводить судно в порт, лавіруючи поміж численними кораблями, і швартується до пристані. В ілюмінаторах сусідніх пароплавів з'являються датчани, американці, англійці, німці. Вони кричать від захоплення, побачивши Енцу, яка саме пере білизну.
Нарешті ми в порту довгожданого Червоного моря! Цілий день вештаємося по місту, відвідуємо консула, потім італійську колонію, де після двотижневої морської хвороби, голодування та остогидлих консервів, наче канібали, накидаємося на свіжі обіди та коктейлі. Потім наша експедиція знову рушає далі чудовим водним шляхом, ім'я якому Суецький канал. «Форміка» йде у кільватерній колоні нафтоналивних суден, що, немов гори, височать над нею.
Шістнадцятого січня о шостій годині вечора члени Національної підводної експедиції, з'юрмившись біля борту, побачили, як ніс «Форміки» почав розтинати перші хвилі Червоного моря.
Червоне море
Суецькій затоці ми опиняємося серед її безлічі яскраво освітлених кораблів. Вони чекають черги, щоб увійти в канал. Деякі з них мають на носу прожектор, який, плавно обертаючись, освітлює довгу смугу моря та силу-силенну чайок, що позасинали на хвилях. Білокрилі птахи прокидаються від яскравого світла і галасливо здіймаються в повітря. Чарівне місячне сяйво надає пишної урочистості нашій першій зустрічі з довгожданим тропічним морем.
Наступного ранку ми йдемо далі на південь. Спека посилюється. Вирішуємо кинути якір і вперше спуститись в глибини Червоного моря.
Високі береги обабіч нашого судна чим далі, тим більше розбігаються один від одного, жовтуватими смугами полого відходять туди, де ламаними ланцюгами здіймаються високі гори. За першим гірським кряжем, ліворуч, бовваніє Сінай. Мінячись пишними барвами — бузковими, червонуватими, ніжно-блакитними, він панує над місцевістю. Майже цілий день ми милуємося краєвидом, немов вирізаним з картону. Нарешті, відірвавшись від нього, дивимося на море.
Острів Шадван лежить за кілька миль від Суецької затоки і, наче вартовий, охороняє вихід у відкрите море, його і обираємо для привалу.
ЖИТТЯ ТА СМЕРТЬ СЕРЕД «СУХОСТОЮ»
Острів являє собою підвищення, оперезане кільцем мадрепорового «сухостою». Кільце утворили рівномірні коралові нашарування. Воно має в діаметрі чотириста-п'ятсот метрів та кілька кілометрів по колу і стрімко здіймається від самого дна майже на поверхню. Над таким «сухостоєм» та навколо нього і проходитиме головна частина нашої роботи, бо саме тут можна зустріти більшість мешканців тропічних морів.
Таких утворень не видно під поверхнею води, і якщо корабель потрапляє на них, йому загрожує неминуча і блискавична загибель: хвилі вмить розтрощують його об тверду зазублену поверхню мадрепор.
Червоне море вважається серед моряків найнебезпечнішим морем у світі. Подивіться на навігаційну карту, і ви переконаєтесь у цьому. Підступні коралові пастки зустрічаються в ньому на кожному кроці, і не тільки поблизу островів, а навіть у відкритому морі, де глибина досягає семисот-восьмисот метрів. Мадрепорові «сухостої», мов зловісні фортеці із зубчастими стінами, гострими шпилями, виринають з морської безодні, чигаючи на необачний корабель. Ось чому Червоне море по ночах вкривається густим мереживом спалахуючих прожекторів, від яких у три боки розбігається проміння світла, сповіщаючи про небезпеку сотням суден, що йдуть цим тісним водним шляхом, що єднає Захід зі Сходом.
Такий прожектор є і на острові Шадвані. Його світло ми побачили під самий кінець ночі, а вже о пів на десяту ранку кидаємо біля острова якір. Шадван здається примхою природи. Пізніше ми бачили ще похмуріші та безплідніші місця, але перше враження глибоко врізається у пам'ять. Серед незрівнянно чудового моря стоїть острів, більший за Капрі. Він геть весь складається з піщаних дюн червоного кольору. Навкруги, куди сягає око, одноманітний краєвид; змінюються інколи тільки розміри дюн. Неможливо уявити собі, що десь на світі є місцевість без жодної травинки, хоча ми і вживаємо часто вираз «ні травинки».