Протока Нокра, 11 лютого
Вчора мене била, тіпала, мучила лихоманка, температура досягла сорока градусів, а сьогодні все наче рукою зняло, тільки ослаб трохи.
Обережно питаю у «начальства» дозволу поїхати разом з усіма при умові не спускатися під воду. При бажанні відповідь можна вважати позитивною, і я кваплюсь зайняти місце в човні, куди товариші вже складають спорядження.
Експедиція сьогодні знову вирушає в широку протоку між островами Великий Дахлак та Нокра. Під час цієї подорожі ми вперше знайомимося з Ідрісом. Це один з трьох відчайдушних човнярів, яких ми^тут найняли, йому років тридцять, обличчя завжди сумне, навіть скорботне. Великий ніс стирчить далеко вперед, домінуючи над усіма іншими рисами обличчя. На руці, біля ліктя, Ідріс носить браслет, на якому висять срібні та шкіряні коробочки. На моє запитання він відповідає, що там лежать молитви про щастя, здоров'я, любов та від сліпої кулі. Досить потрусити рукою такий своєрідний «автоматизований» молитовник — коробочки задеренчать, і молитви дійшли куди треба. Зручно — не треба витрачати зайвого часу, щоб читати їх по п'ять разів на день.
П'ЯТЬ ПОСТРІЛІВ ПО ВЕЛЕТЕНСЬКОМУ БАГАТОКОЛЮЧНИКУ
От ми й на місці. Товариші по черзі зникають у мінливих хвилях і тільки мені одному доводиться сидіти в човні, прикривши голову якимось чудернацьким ковпаком. Усі пірнули під воду, настала тиша. Та стояла вона недовго… Вайлаті першим порушує її, з'явившись раптом біля самого човна.
— Багатоколючник! Велетенський, кілограмів на вісімдесят! — кричить він схвильовано і зникає під водою.
Перехиляюся, зацікавлений, через борт, але нічого не бачу, — вода зовсім каламутна. Аж ось знову показалася голова Бруно:
— Є! Поцілив! Швидше другий гарпун… Треба його добити.
Похапцем подаю йому гарпун, і він пірнає. Дивлюсь, кого б покликати на допомогу. Видно тільки Цекку та Букера, але вони знаходяться метрів за п'ятсот від човна, і кликати їх марна річ, все одно не почують.
— Ради бога! Чи немає в тебе ще однієї рушниці? Ця тварюка важить центнер, аж ніяк не менше, вона поламала другий гарпун. Тільки швидше!
Я віддаю йому свою рушницю — іншої в човні немає, — і Вайлаті втретє пірнає в глибину. Та що ж це таке? Невже через якийсь там біль у животі я мушу пропустити таке видовище? Хапаю маску, ласти, надіваю їх і, забувши про поради друзів, кидаюсь у воду. Спустившись на дно, мало не луснув з досади, що не взяв з собою кіноапарат. А тут ще Мазіно, як на гріх, кудись заподівся разом з фотоапаратом.
Сцену, яка відкрилася моїм очам, справді треба було б сфотографувати. На восьмиметровій глибині вода набагато прозоріша, і я бачу майже біля себе якусь велетенську масу. Це багатоколючник. Завдовжки він такий, як Вайлаті, і відповідної товщини — справжній морський слон, тільки що замість іклів стирчать два гарпуни. Це Бруно встромив їх йому в голову. Але сталеві гарпуни для цієї потвори все одно що дві зубочистки. Риба й уваги на них не звертає. Коли Вайлаті стріляє в багатоколючника втретє, той ліниво б'є хвостом, наче даючи зрозуміти, що ця смішна мурашка-людина, яка вовтузиться поруч, Занадто вже докучає йому своїми голками, і відпливає на недосяжну відстань.
Вайлаті повертається на поверхню і відчайдушно лається. Пропало два гарпуни… з рук вислизнула така здобич! Навіть сфотографувати не вдалося! Сидячи в човні, ми деякий час дорікаємо один одному.
Раптом чуємо далекий крик. Він долинає з того місця, де полюють Букер та Цекка… Кричать ще, тепер вже голосніше. Що там? Вайлаті заводить мотор, і ми прямуємо на крик, який одразу ж замовкає.
Через кілька хвилин Букер вже тягне багатоколючника в човен. Це той самий велетень, на якого полював Вайлаті. Після останнього пострілу нашого начальника він втік, але, на своє нещастя, надумав сховатися у найнезручнішому кутку архіпелагу, де саме орудував Букер разом зі своєю групою.
На великій глибині рибу помітив Цекка і здаля не міг зрозуміти, що це за тварина. І не дивно, бо щоб впізнати в такому велетні багатоколючника, треба підійти до нього зовсім близько. А до того ж з голови рибини стирчать довгі роги! Важко одразу припустити, що це два гарпуни Вайлаті.
«І що за риба така дворога?»
Цекку мало не вхопив грець, коли він пірнув, підкрався ближче і переконався, що має справу з багатоколючником. Уявіть собі, будь ласка: в наших морях мисливець, коли зустрічає екземпляр багатоколючника вагою близько двадцяти п'яти кілограмів, негайно стає героєм сезону! А цей важить щонайменше…