Спортсмени також жадають «справжніх» небезпечних, захоплюючих пригод, прагнуть збагатити свій досвід. А великі «бар'єри» на межі відкритого моря дають для цього багатющі можливості. Равеллі і я теж не хочемо відставати ні від перших, ні від других, маючи на меті розповісти про все на папері та кіноплівці.
Особливий ентузіазм викликає в кожного з нас можливість спостерігати акул. Природне в таких випадках збудження тут перетворюється на нездоланний потяг скоріше вийти в плавання. Ми вже бачили сотні акул, між ними траплялися й хижачки, овіяні славою людожерок. Але наш досвід йде врозріз із загальновизнаними твердженнями відомих у цій галузі авторитетів, які кажуть, що акули Червоного моря — «найнебезпечніші на земній кулі». Поки що наші власні спостереження свідчать протилежне. Та чи досить нашого досвіду, щоб впевнено стверджувати це?
Жодного сумніву немає в тому, що це питання виключної ваги: якщо людина може спокійно працювати в грізному підводному світі, — значить Шостий континент відкритий для неї і дослідникам не загрожує ніяка небезпека. Через це ми надзвичайно обережні в своїх теоретичних побудовах, — ми хочемо бути якнайточнішими. Може, акули, з якими ми зустрічалися у водах Дахлаку, тільки завдяки своїм невеликим розмірам і лагідній вдачі не підтверджують загальне уявлення про морських піратів. Тоді наші тези — безпідставні. Адже ми знаємо тільки акул — мешканок порівняно мілких бухт та проток. А що як справжніми акулами виявляться хижаки великих глибин, які тільки випадково з'являються на мілинах біля островів у відкритому морі?
Головна мета наших підводних спостережень у найближчий час на мілинах та біля островів у відкритому морі полягає саме в такій перевірці. Спостереження вчених, відвага спортсменів, чітка робота зйомочної групи допоможуть ширше й глибше пізнати Шостий континент.
Сегіль
Перш ніж розпочати подорож по границях Шостого континенту, «знімаємо» з острова Діссею наукову групу, яка працювала там протягом тижня. Бенедетто пропонує відвідати невеличкий острівець Сегіль, круті береги якого здіймаються з моря між Діссеєм та півостровом Бурі.
Я радий, що наша подорож починається з вод Діссею. Саме тут, коли експедиція тільки починала свою роботу, відбулася моя перша зустріч з акулою… Я вважаю це добрим знаменням, передвісником майбутніх захоплюючих зустрічей.
Рано-вранці спускаємо на воду моторні човни і поспішаємо до берегів Сегілю. Перед нашими очима розгортається краєвид, який підтверджує обіцянки Бенедетто. Вчені захоплюються (які спостереження можна провести тут!), спортсмени радіють (їх чекає цікаве полювання!), у нас, літописців експедиції, тремтять руки (які цікаві кадри з життя підводного світу ми зробимо тут!).
ЛЕГІОНИ БАРРАКУД
Вже п'ятнадцять хвилин ми під водою. Раптом Джіджі (він пливе слідом за Баск'єрі) помічає загін веретеноподібних барракуд; описуючи півколо, вони прямують на Баск'єрі.
Барракуди, які живуть зграями, відрізняються від «одиноких» будовою щелеп і меншими розмірами. Але вони не такі вже й маленькі (майже метр завдовжки). Зграя в середньому налічує кілька сотень риб. Ось чому їх поява викликає неабиякий страх. Барракуди стрілою пролітають під нами, а ми спускаємося далі в глибину. Якби ці злі рибини піднялися трошки вище, через кілька секунд від нас залишилися б голі кістяки.
На наше щастя, їм, мабуть, зараз не до нас. Але, як розповідають Бенедетто та місцеві жителі, що збирають у воді перламутрові черепашки, барракуди часто підпливають до ніг людей… Різниця в поведінці барракуд відносно нас та збирачів черепашок, яку ми бачимо на власні очі, пояснюється тим, що людина-амфібія має безперечну психічну перевагу над морськими хижаками. «Звичайні» люди (в даному разі — тубільці) такої переваги у воді не мають. Не помічаючи небезпеки, вони нічого не роблять, щоб уникнути її, а барракуди, переконавшись у беззахисності здобичі, кидаються на неї в атаку.