Велика акула описує коло і раптом кидається на Джорджо. Той злився з фотоапаратом і намагається зняти напад хижачки крупним планом. Акула атакує не на жарт, і Джорджо, розмахнувшись, б'є її важким апаратом по морді. Сильний удар приголомшує розбійницю, вона стає дибки, перевертається і зникає разом з меншими сестрами. Збуджені пережитим, повертаємось на поверхню. Нас зустрічає Мазіно. Він захоплено розмахує руками, немовби каже: «Здорово ви її!»
Обговорюючи пригоду, робимо повчальні висновки: мілководним акулам Дахлаку до цієї, як куцому до зайця. Очевидно, сьогоднішня акула випливла з безодні, що оточує скелю, де ми перебуваємо. Глибоководна хижачка не раз, мабуть, билася з велетенськими рибами, які інколи заходять у протоку. Досвідчена розбійниця показала нам, що існує корінна різниця між глибоководними та мілководними акулами незалежно від їх зоологічного виду.
КІНЕЦЬ ПЕЛІКАНА
Сьогоднішній день закінчився кумедною подією: Джіджі загарпунив зовсім незвичайну здобич.
Коли ми після довгих годин праці під водою закусуємо, розлігшись проти сонечка на дні човна, Чекко Баск'єрі показує нам великого пелікана.
Величезний незграбний птах сидить на вершині скелі. Дзьоб у нього довгий-довгий, з мішком під нижньою стулкою (на малюнках Уолта Діснея такий пелікан завжди ховає в своєму дзьобі з півдюжини маленьких пеліканят, щоб провести їх в кіно без квитка).
Баск'єрі скоса поглядає на дружину і бурмоче:
— Вибач мені, Присцілла, але я не можу не скористатися з такої чудової нагоди.
Прпсціллу (як справжню англо-саксонку) обурює полювання на птахів. Чекко бере рушницю, прицілюється… Але в момент пострілу човен трошки хитнувся. Пелікан невдоволено здіймається в повітря і, облетівши навколо скелі, сідає на воду недалеко від нас. Докірливо поглядаючи на човен з людьми, птах пливе вздовж берега.
— Тепер вже моя черга, — із запалом шепоче Джіджі. — Ви тільки сидіть тихенько, прошу вас.
Надівши маску і ласти, Джіджі з рушницею в руках спускається у воду.
Пелікан, помітивши плавця, намагається втекти. Коли до птаха залишається метрів п'ятдесят, Джіджі пірнає і… починається війна!
Пелікан перелякався не на жарт: ще б пак, з одного боку в нього скеля, а з другого — човен… Нікуди подітись! А тут ще якась незнана істота пірнула у воду! Щось не те!
Пелікан кидається з боку в бік, крутить головою, намагаючись знайти вихід. Уся поведінка птаха говорить про те, що він відчуває небезпеку, тільки не знає, звідкіля вона прийде.
Тим часом Джіжі підкрався до нього знизу, під водою. Птаха треба поранити не дуже сильно, щоб довезти живим…
Все в порядку!
Пелікан раптом підскочив і шуно забив крилами по воді, намагаючись злетіти. В цю ж мить випірнув Джіджі й, незважаючи на удари дзьобом, лапами, крилами, тримає великого птаха, аж доки не підпливає човен.
Ми швидко звільняємо пелікана від гарпуна, зв'язуємо його і кладемо на дно човна. В пелікана лише злегка поранене крило…
«Форміка» придбала ще один «амулет на щастя».
Дегіль
Деякі з моїх знайомих дівчат відмовилися б залишитись на цьому острові, бо тут живуть самі тільки жінки, чоловіків туди не пускають.
Сьогодні вранці «Форміка» наблизилась до берега. Бенедетто зайшов до каюти і будить мене найкращим для цього засобом: сіпає за ноги, які стирчать сантиметрів на сорок з койки.
— Що сталося? — питаю, продерши очі. Бенедетто тягне мене на капітанський місток.
— Острів Дегіль. Тут живуть тільки жінки — молоді й старі, красиві й погані… Не данкалки, а аравітянки.
В них світла шкіра і голубі очі — це найкрасивіші жінки свого племені.
Одразу злітає з мене сон, і я готовий до будь-яких відкриттів та спостережень.
— Причалюємо?
— Ні, Вайлаті каже, що тут під водою немає нічого цікавого.
(У думках «благословляю» нашого шефа. Що за звичка міряти все на свій аршин! Де таке написане, що ми повинні жити, не знімаючи ластів?!) «Форміка» йде далі.
— Бенедетто, розкажи ще щось про Дегіль.
— Молоді жінки цілий день ловлять у морі перламутрові черепашки, а старі сидять на березі і виготовляють з перламутру різні цяцьки. Красуні й рукодільниці острова відомі на все Червоне море. Жодна самбука не мине острова. Коли перламутр добрий, торгуються недовго…
Сонце піднялося височенько і виманило пасажирів «Форміки» з кают на палубу. Всі просять накуду повторити розповідь про цей цікавий острів, який поволі тане у нас за кормою.