З'являється великий багатоколючник, цікавий і верткий. Він завмирає недалеко від чемпіона в очікувальній позі, властивій для цих риб: тулуб тримається абсолютно вертикально і зовсім нерухомо, величезний рот трошки відкритий, злегка рухаються тільки бокові плавці.
Букер обережно наближається до риби, але перш ніж йому вдається підплисти на відстань пострілу, багатоколючник сильно б'є хвостом і тікає вниз. Букер враз перетворюється з повільного та обережного мисливця на стрімкого, мов блискавка, переслідувача. Я бачу, як напружуються його м'язи і він швидко пірнає навздогін рибі. При цьому з такою силою б'є ластами, що йому могла б позаздрити будь-яка риба. Через секунду людина щезає на двадцятип'ятиметровій глибині, паче розчинившись у зеленкуватій голубизні моря.
Я піднімаюсь, продовжуючи дивитись униз. Минуло досить багато часу, поки Букер випірнув з пучини. Він наздогнав багатоколючника на глибині тридцять метрів, підстрелив його і тепер, проткнувши пальцями очі риби, тягне її на поверхню спокійно і впевнено, наче повертається з приємної прогулянки.
У мене майнула думка: «З таким віртуозом-плавцем можна зняти чудові сцени у Червоному морі, де нас чекають захоплюючі пригоди».
ТРОХИ ПРО БАГАТОКОЛЮЧНИКА
Оскільки мова зайшла про багатоколючника, у деяких читачів, безумовно, виникло питання, яке я ставив і собі, коли вперше почав захоплюватися підводним полюванням: чому підводні мисливці говорять саме про цю рибу? Поспішаю з відповіддю. Багатоколючник зовсім не найрідкісніша і не найцінніша морська риба. Не такий вже він і великий, хоча трапляються досить крупні екземпляри.
Та все ж таки ця риба притягує до себе увагу з цілого ряду причин. По-перше, через свою природну кмітливість багатоколючник поступово навчився розпізнавати підводного мисливця і при втечі користується хитрими тактичними прийомами. По-друге, він має постійне житло — нору (нора завжди вибрана дбайливо, обов'язково під кутом до поверхні дна і має запасний вихід) і роками живе на одному місці. Неодноразово мені доводилось чути, як мисливці розмовляють «про того багатоколючника, який живе під тамтою скелею, в тамтій норі, на тамтому місці…» Як ви бачите, існують легендарні багатоколючники, яких кожний бачив, але нікому не вдалося піймати. Недалеко від Понци є острівець з численними підводними гротами, де живе велетенський багатоколючник, кілограмів на тридцять. Не раз на нього полювали славетні підводні мисливці, і кожного разу він «викидав з ними який-небудь жарт».
І, крім того, багатоколючник зовсім не боягуз: він не тікає, коли бачить людину, а пливе назустріч і уникає випущеної в нього стріли, зробивши кілька ударів хвостом. Навіть відступаючи, він намагається дивитись в обличчя ворогові.
Багатоколючник, поранений у своїй норі, ще довго чинить опір. Він чіпляється за стінки, настовбурчивши зяброві кришки, притискається до скелі, скаламучує хвостом воду, роздратовано б'є плавцями — усіма засобами намагається не дати витягти себе з нори та підняти на поверхню.
Двобій можна вважати виграним тільки тоді, коли мисливцеві вдається проткнути йому очі пальцями. Лише в такий спосіб можливо цілком паралізувати рибу і витягти її на поверхню.
На закінчення розповім про один випадок, який дає яскраве уявлення про багатоколючника. Про цей випадок я чув від Вайлаті. В 1947 році під час підводного полювання біля Капрі один відомий італійський підводний мисливець Джіджі Боччя поранив у норі великого багатоколючника. Близько двох годин прововтузився мисливець, але витягти рибину з нори не вдалося. Тоді кінець гарпуна, що стирчав з голови рибини, прив'язали сталевим тросом до корми моторного катера, який зразу ж рвонув уперед. Трос напнувся, наче струна, гарпун, який не міг вийти з рани, бо його вістря після попадання роздвоюється у вигляді літери «Т», з велетенською силою потяг за собою рибину.
Але багатоколючник не здався, не виліз з нори, доки страшним ударом йому не розчавило голову. Тільки після цього вдалося витягти рибину: мертву, але непереможену.
БУКЕР ВИКЛИКАЄ СЕНСАЦІЮ
Пожовкле вбрання острова і тишу, яка запанувала в селищі, ми помітили лише тоді, коли похолоднішала вода і частішими стали шторми. Дні промайнули як один, літо закінчилося. Замовкли радіоприймачі на дачах та в ресторанах, зникли червоні кофточки, жовті вузькі спідниці, лілові штани, блідо-голубі шарфи, зелені купальні костюми. На острові залишилися тільки місцеві жителі. Отже, літо вже позаду: відійшов серпень, закінчився перший тиждень вересня.