Екіпаж «Форміки» піднімає якір. Дур-Гаам залишається позаду, ми прямуємо на Массауа.
ІНДІЙСЬКІ ГРИНДИ
Півгодини йдемо своїм курсом, і раптом лунає нелюдський зойк вахтового матроса.
— Дельфіни! Безліч велетенських дельфінів! Дивіться! Скоріше!
Ми кидаємося до фальшборту. «Форміка» потрапила в середину незчисленної зграї китоподібних. Куди не кинь оком — вони видніються всюди. Але насправді це не дельфіни. Морда в них не дзьобата, шкіра не зеленкувата, як у дельфінів, а найголовніше, кожна тварина вчетверо більша за звичайного дельфіна. Ні, це не дельфіни. Це індійські гринди.
Гринди належать до того ж ряду китоподібних, що й кашалоти, кити та дельфіни. Так само, як і всі китоподібні, гринди живуть зграями по кілька десятків штук. Одна з таких зграй і виконує зараз невтомний танець навколо нашого судна.
Ось коли можна повернути втрачене при зустрічі з кашалотами. Вишуканий менует гринд навколо «Форміки» триває. Глухий плескіт, яким супроводжується підйом на поверхню, та голосне сопіння свідчать, що дивовижні морські створіння ще тут. Це заспокоює нас. Ми втрьох похапцем готуємося до спуску. Матроси з жахом дивляться на нас, наче прощаючись назавжди. Капітан спробував був заперечити, але ми заряджаємо фотоапарат і нічого не чуємо. Бенедетто теж говорить щось, але ми не розуміємо жодного слова.
— Ну, що там? — кричить Вайлаті. Він уже біля борту і зараз кинеться у воду.
— Ще секунду! — благає Джорджо, затягаючи останній гвинт на касеті з плівкою. Французький ключ обертається у нього в руках, наче в жонглера. — Одна секунда… Все!
Бруно Вайлаті, Джорджо і я готові до спуску.
— Хвилинку! — Баск'єрі шкереберть скочується з капітанського містка. — Хвилинку… хвилинку витримки… Ви кажете, що це гринди? А ви твердо переконані в цьому? Які ваші докази?
— Добре, — не хоче сперечатися Вайлаті, — опустимось у воду — там довідаємось точно.
Але відчепитися від Баск'єрі не так просто.
— Стережіться, а що як це плоскоголові дельфіни! Тоді не до жартів буде. Вони можуть накинутись навіть на кита і зжерти його. Повторюю: звідси, з палуби, неможливо сказати точно, що це гринди. Плоскоголові дельфіни та гринди дуже схожі між собою.
— Ми поводитимемось дуже обережно! Треба ж встановити, з ким маємо справу! Чи, може, не треба? Ми триматимемось усі разом недалеко від «Форміки». Мерщій спускаймося, бо буде пізно — проґавимо час для зйомок, — підганяю товаришів.
— Значить, ви все-таки спускаєтесь? — тривожно питає Баск'єрі.
— Так, і негайно.
— Ну, тоді і я з вами.
Баск'єрі кидається прожогом до каюти по маску та ласти.
Про зброю нічого й думати! Смішно загрожувати рушницею або ножем такому супротивнику. Та без зброї навіть краще: легше буде маневрувати.
НАЙЦІКАВІША ПРИГОДА
Ще мить — і ми в морі. Під нами глибина в кілька сот метрів. Берегів, куди не кинь оком, не видно. Ми висимо в якомусь фантастичному середовищі, густа блакить якого поступово переходить у непроглядно-чорну імлу. Зверху і навколо — густа синява, а під ногами — пітьма. Ми, мізерні комашки, борсаємося майже біля поверхні. Сонце сідає, і його скісне жовтаве проміння, пробивши товщу води лише на кілька метрів, вмирає, безсиле перемогти морок пучини. Грізне видовище. А ось ще одне явище, яке ще більше посилює фантастичну атмосферу навколо нас: гуде вода. Шум такий самий, як вранці, тільки значно більший. Море скрегоче, луна перекочується під водою з краю в край, гострі, пронизливі звуки схрещуються десь під нами і линуть у різні боки. Ми звикли до непорушного мовчання глибин, і тепер нам трошки моторошно.
Це ті ж самі звуки, які ми чули сьогодні здаля. Важко підшукати слово, яке б точніше передавало характер звуків. Найкраще, мабуть, буде «скрегіт», але цей скрегіт супроводжується ще й якимось свистом. Відкіля ці звуки — зрозуміти неможливо… Трошки згодом, намагаючись простежити, звідки беруться разки ніжних сріблястих бульбашок, які тягнуться з глибини, ми встановили і джерело надзвичайних звуків. Зачаровано дивимось на бульбашки, і коли очі призвичаїлись до темряви, здогадуємось, звідки вони.
На двадцять — двадцять п'ять метрів глибше, під нашими ластами, бовваніють якісь темні велетенські плями. Вони начебто й не рухаються, але збільшуються кожної хвилини. Це не плоскоголові дельфіни. Тепер Баск'єрі може як слід роздивитися на них, і його перше враження стверджується — це індійські гринди.