Мить — і гринди вже глибоко під нами. Морок пучини, ще густіший у цей вечірній час, ось-ось проковтне їх, але спуск припиняється, і вони повертають убік. Великі білуваті очі гринд зацікавлено дивляться на нас. Нарешті велетні зникають зовсім у неосяжних просторах моря.
Отакими незвичайними подіями закінчився ще один день, — ще одна сторінка історії нашої експедиції.
ЧОГО ХОЧЕ БІЛА АКУЛА?
Проте це ще не кінець пригоди. З темряви випливає якась риба. Спочатку вона здається маленькою, особливо у порівнянні з нашими новими знайомими, з якими ми щойно розпрощалися. Риба має тільки чотири метри в довжину. Але це акула!
Саме такої несподіванки і треба було чекати від безодні, над якою ми зараз перебуваємо. До нас пливе справжня цариця акул!
Стежачи за її стриманими і в той же час пружними рухами, робимо висновок, що таких акул ми ще не зустрічали. Перед нами «біла акула», або акула-людожерка.
«Голоси» гринд поступово замовкають. Минає кілька секунд, і в морській глибині знову настає тиша, від якої небезпека здається ще більш грізною.
Мовчання. Біла акула обережно наближається до нас, описуючи все менші й менші кола. А ми, теж обережно, щоб хижачка не помітила нашого страху, піднімаємося на поверхню.
Мовчання… Воно тягнеться ще кілька секунд. Як тільки наші голови з'являються над водою, я нелюдським голосом кричу: «Мазіно! Човен! Спускайте човен!» (Одночасно ми не припиняємо слідкувати за кожним рухом акули).
Плисти до судна не можна — акула вирішить, що ми тікаємо; треба, щоб з «Форміки» спустили човна і підібрали нас. Найкраща тактика — залишатися на місці усім чотирьом, притулившись спина до спини. Тягнуться безконечні хвилини, і від кожного рвучкого руху акули серце болісно стискається. Ні на мить нас не залишає почуття, що акула ось-ось кинеться в атаку…
Страх? Мабуть, так, принаймні коли говорити про мене. Але й друзі мої, я гадаю, відчувають те саме. Вперше за всю подорож ми відчували страх, дивлячись на акулу, стежачи за її маневрами, зловісними й величними, в темній морській безодні. Страх, нелюдський страх огорнув нас. Напад відвернути не можна, все сприяє йому. Навколо нас кружляє біла акула (безперечно, людожерка), ми в відкритому морі, надійшов вечір, і в нас немає зброї або іншого засобу налякати хижачку і відігнати її…
Від удару до удару весел (човен уже летить до нас) минає не більше секунди, але вони здаються століттями.
Страх досягає найвищої точки, коли ми залазимо в човен: акула вже зовсім близько і робить неспокійні ривки в наш бік… Через борт човна перевалюється спочатку Баск'єрі… Джорджо… я… Бруно — ура, всі живі!
Сонце сіло, і Червоне море повністю виправдовує зараз свою назву. Востаннє бачимо, як вдалині стрибають гринди.
Найцікавіша з наших пригод на Шостому континенті закінчилася.
Акули зблизька
одивіться на ці рифи, на гострі зубці — хвилі на мить відкриють їх, а потім знову заллють білосніжною піною.
Вночі на них розбився човен з паломниками, які переправлялися в Мекку. Виючи від страху, люди опинились у морі.
Дехто встиг ухопити дошку і тримається на поверхні, дехто (хто вміє плавати) намагається вплав добутися до берега. Раптом вода ніби скипає, і пронизливі моторошні крики линуть у темне небо…
— Акули!
Крики, нелюдський вереск, жах…
За кілька хвилин над морем знову панує тиша. Велика темна пляма розходиться по воді. Тим, хто залишився жити, густа темрява не дає побачити пляму, але солодкуватий запах без слів говорить, що тут відбулося: це кров. Різня закінчилась, грізні, меткі акули зникли в глибині.
З сорока семи паломників сорок знайшли тут свою смерть…
Примружте очі, хай мине час, хай настане новий день. Травневий ранок тисяча дев'ятсот п'ятдесят третього року.
Біля підводних рифів гойдається на хвилях кілька човнів з пасажирами. Придивіться уважніше, і ви впізнаєте Мазіно, який, проклинаючи все на світі, готує «Аквафлекс» для підводних зйомок, Букера, що заряджає рушницю. А ось Вайлаті та я; ми домовляємося, що будемо знімати сьогодні.
Поруч з нами Енца надіває ласти.
Коротше кажучи, всі тут.
Через кілька секунд ми вже під водою. Джіджі в респіраторі спускається на двадцять п'ять метрів. Буквально за кілька хвилин навколо нього починають шастати акули. Але Джіджі, зайнятий збиранням черепашок, навіть не дивиться на них.