— От і летимо, — пробурчав Бурчун, — та куди ще залетимо?
— Ти, Бурчуне, все бурчиш, — одповів Незнайко. — Від тебе й на повітряній кулі нема спокою.
— Ну то йди, як тобі не подобається.
— Куди ж я тут піду?
— Ну, досить! — гримнув Знайко на них. — Що це за суперечки на повітряній кулі?
Повітряна куля піднялася ще вище, і все Квіткове місто було видно, як на долоні. Будинки здавалися зовсім крихітними, а малюків та малючок уже зовсім і помітити не можна було. Повітряну кулю односило вітром, і вже все місто бовваніло десь позаду.
Знайко дістав із кишені компас і визначив напрям, куди летіла повітряна куля.
Компас — це така маленька металева коробочка з магнітною стрілкою. Магнітна стрілка завжди показує на північ. Коли стежити за стрілкою в компасі, то завжди можна знайти дорогу назад. Для цього Знайко й узяв із собою компас.
— Вітер несе нас просто на північ, — оголосив Знайко. — Отже, назад треба буде повертатися на південь.
Повітряна куля піднялася вже зовсім високо і летіла над полем. Місто зникло вдалині. Внизу вузенькою темною стрічкою петляв струмок, що його коротульки прозвали Огірковою річкою. Дерева, які іноді траплялися серед поля, здавалися маленькими пухнатими кущиками.
Раптом Пончик помітив унизу невеличку темну цятку. Вона швидко рухалася по землі, ніби бігла за повітряною кулею.
— Дивіться, братці, хтось біжить за нами, — закричав Пончик.
Усі стали дивитися на цятку.
— Дивіться, через річку перескочила! — закричав Забудько.
— Що ж це може бути? — запитав Поспішайко. — Дивіться, через дерева стрибає!
Повітряна куля полетіла над лісом. Цятка стрибала по вершечках дерев. Лікар Пілюлька почепив на ніс своє пенсне, проте не зміг роздивитися, що воно таке.
— Знаю! — закричав раптом Незнайко. — Перший зрозумів! Це наш Булька! Ми забули взяти Бульку, от він і біжить за нами.
— Що ти! — відповів Кулька. — Булька — тут. Ось він сидить у мене під лавою.
— Що ж воно таке? Може, ти відгадаєш, Знайку? — запитав Якосьбудько.
Знайко заховав компас і подивився вниз.
— Та це ж наша тінь, — засміявся він.
— Як наша тінь? — здивувався Незнайко.
— Дуже просто. Це тінь від повітряної кулі. Ми летимо в повітрі, а тінь по землі біжить.
Коротульки довго стежили за тінню, а вона меншала й меншала і, нарешті, зовсім зникла.
— А куди зникла тінь? — занепокоїлись коротульки.
— Ми надто високо піднялися, — пояснив Знайко. — Тепер уже не можна побачити й тіні.
— Неподобство! — пробурчав Бурчун. — Сидиш тут і навіть власної тіні не бачиш!
— Знову ти бурчиш, — сказав Незнайко. — Ніде від тебе спокою нема!
— Спокою! Спокою! — перекривив його Бурчун. — А який спокій на повітряній кулі? Коли хочеш спокою, то сиди собі вдома!
— От ти й сиди.
— А мені не треба спокою.
— Знову ви сперечаєтеся! — сказав Знайко. — Доведеться вас на землю зсадити.
Бурчун і Незнайко полякалися й припинили суперечку. В цей час повітряна куля опинилася в якомусь диму чи в тумані. Земля зникла внизу. Довкола була наче біла завіса.
— Що це? — закричали всі. — Звідки тут дим?
— Це не дим, — сказав Знайко. — Це хмара. Ми піднялися до хмар і летимо тепер у хмарі.
— Ну, це ти вигадуєш, — одповів Незнайко. — Хмара — вона рідка, як молочний кисіль, а це якийсь туман.
— Аз чого, ти гадаєш, зроблена хмара? — запитав Знайко. — Хмара й зроблена з туману. Це тільки здаля здається, що вона густа.
Але Незнайко цьому не повірив і сказав:
— Ви його не слухайте, братці. Це він усе вигадує, щоб показати, наче багато знає, а насправді він нічого не знає. Так я й повірив, що хмара — це туман. Хмара — це кисіль. Ніби я киселю не їв, чи що?
Скоро повітряна куля піднялася ще вище, вилетіла із хмар і полетіла над ними. Незнайко визирнув із кошика і побачив унизу хмари. Вони тяглися в різні боки і зовсім закривали землю.
— Батеньку! — перелякався Незнайко. — Небо внизу! Ми летимо догори ногами!
— Чому догори ногами? — здивувалися всі.
— А ось подивіться, у нас під ногами небо, значить, ми догори ногами.
— Це ми над хмарами летимо, — пояснив Знайко. — Ми піднеслись понад хмари, через те хмари тепер не над нами, а під нами.
Але Незнайко і цьому не повірив. Він сидів на своєму місці і міцно тримав на голові капелюшка. Він гадав, що капелюшок може впасти, оскільки він сидить догори ногами.
Вітер швидко гнав повітряну кулю понад хмарами, але скоро всі помітили, що повітряна куля почала спускатися.