— Не маєш права! — кричав Незнайко. — Я буду скаржитись!
— Не галасуй! — спокійно відповів Знайко. — Без паніки. Ось дивись, як я стрибатиму з парашутом, і стрибай за мною.
Незнайко трохи заспокоївся. Знайко підійшов до борту кошика.
— Увага, братці! — закричав він. — Стрибайте по черзі всі за мною. Хто не вистрибне, того куля занесе в піднебесся. Ну, приготуйте парашути. Пішли!
Знайко стрибнув першим. За ним стрибнув Поспішайко, і тут трапилась несподівана обставина. Замість того, щоб спочатку стрибнути, а потім уже розкрити парашут, Поспішайко, поспішаючи, спершу розкрив парашут, а потім стрибнув. З цього поспіху парашут зачепився за край кошика. Поспішайко заплутався однією ногою за шнур і повис униз головою. Він дриґав ногами й звивався усім тілом, немов черв'як, якого чіпляють на рибальський гачок. Хоч як старався Поспішайко, парашут не відчіплювався.
— Братці! — закричав лікар Пілюлька. — Якщо парашут відчепиться, Поспішайко вдариться головою об землю.
Малюки вхопилися за парашут і втягли Поспішайка назад у кошик.
Незнайко побачив, що куля знову полетіла вгору, й закричав:
— Стійте, братці, нікому більше стрибати не треба. Ми знову полетіли вгору.
— Чому ж ми знову летимо вгору? — здивувався Якосьбудько.
— Ех, ти! — відповів Бурчун. — Знайко ж стрибнув, от кулі й легше стало.
— Що ж Знайко робитиме без нас? — запитав здивовано й Пончик.
— Ну що, — розвів руками Якосьбудько. — Піде собі потихеньку додому.
— А ми що будемо робити без Знайка?
— Подумаєш! — відповів Незнайко. — Наче без Знайка ми не дамо собі ради!
— Треба ж когось слухатися, — сказав Пончик.
— Ну, будете мене слухатися, — заявив Незнайко. — Тепер я буду за головного.
— Ти? — здивувався Бурчун. — Не з твоєю головою за головного бути.
— Ах, так! Не з моєю головою? — закричав Незнайко. — Ну, будь ласка, стрибай униз і шукай свого Знайка, якщо тобі моя голова не подобається.
Бурчун зиркнув униз і сказав:
— Де ж я тепер його знайду? Ми далеко залетіли. Треба було одразу всім стрибати.
— Ні, стрибай, стрибай!
Незнайко й Бурчун почали сперечатись і сперечались аж до самого вечора. Знайка не було, і ніхто їх тепер не міг зупинити. Сонце вже схилилося до заходу. Вітер міцнішав. Куля ще більше охолола й знову почала спускатися вниз, а Бурчун і Незнайко все сперечалися.
— Досить тобі сперечатись, — сказав Сиропчик Незнайкові. — Якщо вже хочеш бути за головного, то придумай що-небудь. Поглянь, ми знову вниз полетіли.
— Тепер буду думати, — відповів Незнайко.
Він сів на лавочку, приставив до лоба палець і почин думати. А куля тим часом усе швидше й швидше спускалася вниз.
— Що ж тут придумаєш? — сказав Гвинтик. — Коли б у нас були мішки з піском, можна було б скинути мішок.
— Правильно! — вигукнув Незнайко. — А тому що мішків у нас більше нема, доведеться скинути одного з вас. Скинемо кого-небудь з парашутом, кулі стане легше, і вона знову полетить угору.
— Кого ж скинути?
— Ну, кого? — сказав Незнайко, роздумуючи. — Треба скинути того, хто найбільший бурчун.
— А я не згодний, — відповів Бурчун. — Немає такого правила, щоб найбільших бурчунів скидати. Треба скинути того, хто найважчий.
— Ну, гаразд, — погодився Незнайко. — Скинемо Пончика. Він у нас найтовщий.
— Правильно! — зрадів Сиропчик.
— Що? — закричав Пончик. — Хто найтовщий? Я найтовщий? Сиропчик товщий за мене!
— Поглянь на нього! — закричав Сиропчик, тикаючи пальцем у Пончика. — Я товщий за нього! Ха-ха! Ану, давай поміряємось!
— Ну, давай, давай! — як півень, наскакував на нього Пончик.
Усі обступили Пончика й Сиропчика. Незнайко дістав з кишені мотузочок і обв'язав ним талію Пончика. Потім таким же чином зміряв Сиропчика, й виявилося, що Сиропчик майже в півтора раза товщий за Пончика.
— Це неправильно! — закричав Сиропчик. — Пончик змахлював. Він живота втяг. Я бачив!
— Нічого я не втягував! — виправдовувався Пончик.
— Ні, втяг. Я бачив. Давай переміряємось! — кричав Сиропчик.
Незнайко знову почав міряти Пончика, а Сиропчик вертівся навколо й кричав:
— Е! Е! Ти куди? Надуйся!
— Навіщо ж мені надуватись? — відповідав Пончик. — Якщо я надмуся, то звичайно буду товщий за тебе.
— Ну, гаразд, не надувайся, але й втягати живіт не маєш права. Братці, дивіться, що він робить! Де ж справедливість? Ніякої справедливості нема! Це просто обман!
Незнайко ще раз зміряв Пончика, потім з такою ж ретельністю зміряв Сиропчика, й на цей раз виявилося, що вони обоє однакової товщини.