— Чого це вам смішно, хворий? Здається, я нічого смішного не сказала!
— Як же я можу зовсім не дихати? — спитав Незнайко, продовжуючи хихикати.
— Зовсім не дихати ви, звичайно, не можете, але на хвилинку затримати дихання можна.
— Можна, — погодився Незнайко й перестав дихати.
Закінчивши огляд, Медуниця сіла за стіл і виписала рецепт.
— У вашого хворого на плечі синяк, — сказала вона Синьоочці. — Підіть в аптеку, там вам дадуть медовий пластир. Відріжте клаптик пластиря і прикладіть до плеча хворого. І не дозволяйте йому вставати з ліжка. Якщо він встане, то переб'є у вас тут весь посуд і розіб'є кому-небудь лоба. З малюками треба поводитись якнайсуворіше.
Медуниця сховала у валізку свою трубку і, ще раз глянувши строго на Незнайка, пішла.
Синьоочка взяла із стола рецепт і сказала:
— Чули? Вам треба лежати.
У відповідь на це Незнайко скривився, наче розкусив кислицю.
— Нічого гримаси корчити. І не намагайтеся шукати своєї одежі. Вона у мене добре схована, — сказала Синьоочка й вийшла з кімнати з рецептом у руках.
Розділ дванадцятий
НОВІ ЗНАЙОМІ
Коли Синьоочка вийшла, Незнайко полежав трохи, потім згадав, що йому хотілось подивитися, з чого зроблено ляльку, і вже зібрався встати, але тут за дверима знову пролунали кроки й почувся чийсь шепіт.
— Де він?
— Там.
— Що він робить?
— На ліжку лежить.
— Мертвий?
— Ні, здається, живий.
— Дай поглянути.
— Підожди.
Незнайко зиркнув на двері й помітив, що хтось підглядає в шпарину замка.
— Ну, пусти, жаднюго! Мені теж кортить подивитись, — почувся знову шепіт.
— От і не пущу, коли жаднюгою обзиваєш.
За дверима зчинилася метушня.
— Ти не штовхайся? Не штовхайся! — почулося сердите шипіння. — От штовхни ще раз, я тобі все волосся вирву!
— А я тобі коси вискубу та ще й ногою піддам.
Незнайкові захотілось подивитися, хто там свариться. Вій зіскочив з ліжка й швидко розчинив двері. Двері об щось глухо стукнулись, і Незнайко побачив перед собою двох малючок. Вони одскочили вбік, схопившись за лоби руками, й з острахом дивилися на Незнайка. В однієї малючки на фартушку був вишитий зелений зайчик, а в другої червоненька білочка. Обидві вони, як по команді, закліпали очима, заплакали і, повернувшись, подибали по вузеньких дерев'яних східцях, що були праворуч від дверей.
— А-а-а! — голосно ревіла малючка з коротенькими кісками, що стирчали на потилиці в різні боки.
— У-у-у! — вторила їй друга, з великим голубим бантом на самій маківці.
Незнайко почухав потилицю і буркнув собі під ніс:
— От історія! Здається, сильно я їх дверима тріснув.
Боячись, щоб не накоїти ще чогось у чужому домі, Незнайко заліз у ліжко й вирішив подрімати, але в коридорі знову почулися кроки. Двері відчинились, і в кімнату заглянула нова малючка. В неї було волосся кучериками, веселі задерикуваті очка й лукаве личко з гостреньким носиком.
— Малюк! — крикнула вона. — Забіяка!
Незнайко аж підскочив на ліжку від несподіванки. Двері вмить зачинилися, почулось, як хтось швидко віддаляється. Незнайко знизав плечима і пробурчав з презирством:
— Чванулька!
Він опустив голову на подушку й навіть почав дрімати, але тут двері знову розчинились, і в кімнату що раз заглянула малючка в кучериках.
— Забіяка! — закричала вона. — Ха-ха-ха!
Двері в одну мить зачинилися. Незнайко зіскочив з ліжка й метнувся у коридор, але там нікого вже не було.
— Гаразд! — пробурчав Незнайко з погрозою.
Він узяв з письмового стола дерев'яну лінійку й сховався за дверима. Чекати довелося недовго. В коридорі знову почулись кроки. Незнайко підняв лінійку. Двері розчинилися. У кімнату ввійшла Синьоочка, і Незнайко згарячу луснув її лінійкою по лобі.
— Ой!
Синьоочка вхопилася рукою за лоба.
— Ви чого б'єтесь лінійкою? — закричала вона. — Тепер у мене на лобі синець вискочить!
— Може, ще й не вискочить, — зніяковів Незнайко, крутячи лінійку в руках.
— Ні, вискочить! Вискочить! Ви знаєте, яка я тендітна? Ви до мене корком доторкніться, і вже буде синець.
— Можна прикласти клаптик пластиру, — придумав Незнайко. — Ви ж принесли з аптеки пластир.
— Я для вас принесла.
— Вистачить для всіх, — відповів Незнайко.
Він узяв пластир і розрізав ножицями на чотири частинки.
— Приклеюйте швидше, — хвилювалася Синьоочка. — Отут, отут.
Вона підставила лоба й показувала пальцем, де клеїти пластир. Незнайко приклеїв, але, побачивши, що пластир приклеївся косо, заходився відривати його.