— Обережніше, обережніше! — кричала Синьоочка. — Ви мені всього лоба вимажете цим бридким пластирем.
— Тепер добре, — сказав Незнайко, закінчивши роботу.
Синьоочка підбігла до дзеркала:
— Оце так добре! А що як мене хто-небудь побачить з цим пластирем на лобі. Ану покажіть ваше плече. Де ваш синяк?
Синьоочка приклеїла пластир до плеча Незнайка.
— Я зовсім не хотів вас ударити, — признався Незнайко.
— А кого?
Незнайко хотів сказати, що його дражнила незнайома малючка, але передумав: ще ябедою назовуть.
— Нікого, — відповів він. — Я просто хотів спробувати, чи можна цією лінійкою кого-небудь стукнути.
— У вас, малюків, тільки й на думці, щоб когось стукнути, а коли вас стукають, вам це не дуже подобається. Ви чому посміхаєтесь? Вам смішно, що в мене пластир на лобі?
Вона знову підійшла до дзеркала:
— Справді, це дуже смішно, коли на лобі такий чотирикутник!
— А ви його кружечком виріжте, — порадив Незнайко.
Синьоочка відклеїла пластир, обрізала ножицями кружечок і знову приклеїла на лоб.
— Вам здається, що так краще? — повернулась вона до Незнайка.
— Звичайно, — підтвердив Незнайко. — По-моєму, вам навіть личить.
Примруживши очі, Синьоочка стала дивитись у дзеркало.
— А тепер віддайте мої штани й сорочку, — попросив Незнайко.
— Підіть умийтеся, а потім одержите одяг.
Синьоочка привела Незнайка на кухню. Там висів на стіні умивальник. Поряд на цвяшку висів рушник, а на поличці лежало мило й зубний порошок.
— Ось вам щітка, ось зубний порошок. Будете чистити зуби, — сказала Синьоочка, простягуючи Незнайкові зубну щітку.
— Терпіти не можу зубного порошку;— пробурчав Незнайко.
— Це чому ж?
— Не смачний!
— Так вам же не їсти його.
— Однаково. Він за язик щипає.
— Пощипає та й перестане.
Незнайко нехотя почав чистити зуби. Провівши разів два по зубах щіткою, він скорчив одчайдушну гримасу й став плюватися. Потім сполоснув рота водою і намилив милом руки. Вимивши руки, він поклав мило на поличку й почав мити обличчя.
— Обличчя теж треба з милом, — сказала Синьоочка.
— Та ну його! — відповів Незнайко. — Мило завжди в очі лізе.
— Ні, ви, будь ласка, з милом, — строго сказала Синьоочка. — А то не віддам одягу.
Нічого не вдієш, Незнайко намилив милом лице і швиденько сполоснув його водою.
— Бр-р-р! — здригався він. — Ой, холоднюща вода.
Абияк змивши мило, Незнайко, не розплющуючи очей, став мацати руками по стіні.
Синьоочка дивилася на нього, ледве стримуючись від сміху.
— Що ви шукаєте?
— Р-рушник, — відповів Незнайко.
— Навіщо ж шукати з заплющеними очима? Розплющте очі.
— Як же їх розплющиш, коли п-п-рокляте мило й без того лізе!
— А ви б змили його гарненько.
Синьоочка зняла із стіни рушник і подала Незнайкові.
Незнайко тернув рушником по обличчю і тільки після цього наважився розплющити очі.
— Ну, ось тепер ви й чистіший і навіть кращий, — сказала Синьоочка і, побачивши на рушнику сліди бруду, закричала — Але іншим разом вам доведеться умиватись краще. Це тільки на перший раз я вам прощаю.
Синьоочка принесла Незнайкову одежу й сказала:
— Одягайтеся й приходьте пити чай. Ви, напевне, вже їсти хочете?
— Просто жах, як зголоднів, — признався Незнайко. — Здається, з'їв би цілого слона!
— Ах, бідолашний. Ну, приходьте швидше, ми на вас чекаємо.
Розділ тринадцятий
РОЗМОВА ЗА СТОЛОМ
Незнайко швиденько одягнувся і пішов по скрипучих дерев'яних східцях у горішню кімнату. Горішня кімната була трохи менша від нижньої, але значно затишніша. Двоє напівкруглих вікон з красивими занавісками виходили на вулицю. Між вікнами були двері, що вели на балкон. Серед кімнати стояв стіл, весь заставлений мисочками, вазочками й тарілочками з різним варенням, пиріжками, печивами, рогаликами, маківниками, пундиками й іншими ласощами. Видно було, що малючки вирішили пригостити Незнайка на славу. В Незнайка аж очі розбіглися, коли він побачив на столі стільки всякої всячини.
Малючка з бантиком і малючка з кісками вже наливали чай. Малючка з кучериками доставала з буфета яблучну пастилу.
Синьоочка познайомила Незнайка із своїми подругами. Малючку з кісками звали Білочкою, малючку з бантиком — Заїнькою, а малючку з кучериками — Дзиґою. Незнайкові хотілося швидше сісти до столу, але в цей час розчинились двері і в кімнату ввійшло ще чотири малючки. Синьоочка познайомила і з ними Незнайка: