— Отож, факти такі: до будинку вдираються грабіжники, — провадив лікар, — і двоє мешканців його серед переполоху, стрілянини, в темряві й диму мигцем бачать якогось хлопця. Наступного ранку до того самого будинку приходить хлопчик; і тільки тому, що рука в нього перев'язана, ці двоє чоловіків хапають його — так брутально, що він тільки дивом лишається живий, — і присягаються, що він — той самий учорашній злодій. Питання стоїть так: чи виправдана поведінка цих людей, а якщо ні, то в яке становище вони себе ставлять?
Констебль глибокодумно кивнув головою і сказав, що коли це запитання незаконне, то він не знає, що ж тоді вважати законом.
— Я знову запитую вас, — грізно мовив лікар, — чи можете ви урочисто заприсягтися, що це той самий хлопець?
Брітлз нерішуче глянув на містера Джайлза, містер Джайлз нерішуче глянув на Брітлза; констебль приставив руку до вуха, щоб краще чути відповідь; обидві жінки й лудильник, затамувавши подих, подалися вперед? лікар обвів усіх присутніх пильним поглядом, коли це раптом знадвору почулося рипіння коліс і біля воріт подзвонили.
— Це агенти! — з явним полегшенням вигукнув Брітлз.
— Хто? — скрикнув лікар, який тепер у свою чергу сполотнів.
— Агенти карного розшуку, — відповів Брітлз, хапаючи свічку. — Ми з містером Джайлзом послали по ний сьогодні вранці.
— Що? — жахнувся лікар.
— Так, сер, — відповів Брітлз. — Я послав їм записку а кучером поштової карети і давно вже дивувався, чому їх нема.
— Викликали? Карний розшук? Бодай чорти взяли ваш карн… ваші карети — вічно вони запізнюються, — мовив лікар, вибігаючи з кухні.
Розділ XXXI
оповідає про критичне становище
— Хто там? — спитав Брітлз, прочиняючи двері на ланцюжку й затуляючи рукою свічку.
— Відчиніть, — озвався знадвору чоловічий голос. — Ми агенти карного розшуку, по яких ви посилали.
Вельми задоволений цією відповіддю, Брітлз широко відчинив двері й побачив перед собою статечного чоловіка в пальті; той увійшов, не кажучи більше ні слова, і обтер ноги об постілку так звично, наче він тут жив.
— Пошли-но когось, хлопче, допомогти моєму напарникові, — сказав агент. — Він залишився в кабріолеті — пильнує коня. А може, у вас знайдеться куди поставити його хвилин на п'ять-десять?
Брітлз відповів ствердно і показав на повітку; статечний чоловік повернувся до воріт і допоміг своєму напарникові завести коня з екіпажем до повітки, в той час як Брітлз, радісно всміхаючись, присвічував їм. Потім вони повернулися до будинку, і агенти, скинувши у вітальні пальта й капелюхи, постали в усій своїй красі.
Той, що стукав у двері, виявився огрядним, середнім на зріст чоловіком років п'ятдесяти, з коротко обстриженим чорним лискучим волоссям, короткими бакенбардами, круглим обличчям і пильними очима. Його взутий у чоботи напарник був рудий кощавий чоловік з неприємною фізіономією і зловісно задертою кирпою.
— Скажи своєму господареві, що приїхав Бледерз і Даф, — звелів огрядний і, пригладивши рукою волосся, поклав на стіл пару наручників. — А, добривечір, сер! Дозвольте побалакати з вами наодинці.
З цими словами він звернувся до містера Лосберна, який саме ввійшов до вітальні. Лікар знаком наказав Брітлзу вийти, запросив до кімнати обох жінок ї зачинив двері.
— Перед вами господиня дому, — показав він на місіс Мейлі.
Містер Бледерз уклонився. Коли його запросили сісти, він поклав свого капелюха на підлогу і, вмостившись на стільці, кивнув Дафові — мовляв, і ти сідай. Цей джентльмен був, видно, менш призвичаєний до вишуканого товариства, бо почував себе в ньому не так вільно: перше ніж сісти він судорожно подригав кінцівками, а опустившись нарешті на стілець, ніяково встромив у рот головку своєї палиці.
— Ну, а тепер до справи, — почав Бледерз. — Розкажіть, добродію, за яких обставин стався грабунок?
Містер Лосберн, який, певно, хотів виграти час, виклав ті обставини дуже докладно, з багатьма відступами й повторами. Бледерз і Даф вислухали його з виразом знавців, час від часу обмінюючись кивками.
— Для остаточного висновку мені, звичайно, треба оглянути місце злочину, — мовив Бледерз. — Але не побоюся сказати вже зараз: це почерк не мужицький. Га, Дафе?
— Авжеж, не мужицький, — відповів Даф.
— Тобто, якщо перекласти ваші слова на мову, зрозумілу цим дамам, ви хочете, очевидно, сказати, що грабіжник не був селянином? — усміхнувшись, запитав містер Лосберн.
— Атож, добродію, — відповів Бледерз. — Це все, що ви мали розповісти про грабунок?