— Я хотіла сказати зовсім не те, — мовила дівчина, заливаючись сльозами. — Я просто вважаю, що вам слід поїхати звідси, бо на вас чекають важливі й благородні справи в ім'я достойної вас мети.
— У світі немає мети достойнішої, ніж боротьба за серце такої дівчини, як ви, — відповів молодик, беручи її за руку. — Розо, люба, кохана Розо! Багато-багато років я кохаю вас, сподіваючись здобути славу й потім гордо повернутися додому й сказати вам, що слава потрібна була мені лише для того, щоб розділити її з вами. У мріях я уявляв собі, як у ту щасливу хвилину нагадаю вам про свої давні, ще дитячі, безмовні вияви кохання, а потім попрошу вашої руки, сказавши, що надійшов час виконати ту мовчазну угоду. Ця хвилина не настала, та хоч мені не пощастило прославитися й здійснити свої честолюбні юнацькі мрії, я вручаю вам своє серце — воно ваше віддавна — і чекаю відповіді, яка або ощасливить його, або розіб'є.
— Ви завжди були добрі й великодушні, — сказала Роза, намагаючись стримати хвилювання. — І якщо ви не вважаєте мене бездушною чи невдячною, то вислухайте мою відповідь.
— Ви скажете, що я можу спробувати стати гідним вас, правда, кохана моя?
— Ні, — відповіла Роза. — Я скажу, що ви повинні спробувати забути мене. Не як давню й віддану подругу, бо це мене глибоко вразило б, а як предмет вашого кохання. Подивіться довкола! Подумайте, скільки в світі є дівчат, взаємністю яких ви могли б пишатись! Звіряйте мені свої почуття до іншої, коли хочете, і я буду вам щирим, люблячим, вірним товаришем.
Запала мовчанка. Роза затулила обличчя однією рукою й дала волю сльозам. Її другу руку Гаррі все ще тримав у своїй.
— Але чому, Розо? — тихо спитав він нарешті. — Чому ви вирішили так?
— Що ж, ви маєте право вимагати пояснення, — відповіла дівчина. — Зрештою, хоч би що ви казали, я свого рішення не зміню. Я вважаю це своїм обов'язком. Як перед іншими, так і перед собою.
— Перед собою?
— Так, Гаррі, і перед собою. Я, бідна безприданниця із заплямованим ім'ям, не можу давати вашим друзям приводу підозрювати, що я обернула собі на користь ваше перше кохання, почепившись вам на шию й звівши нанівець усі ваші плани й надії. Мій обов'язок перед вами й рідними вашими — не дозволити вам зробити в пориві великодушності хибний крок, який раз і назавжди позбавить вас можливості домогтись успіху в житті.
— Якщо ваші почуття збігаються з усвідомленням обов'язку… — почав Гаррі.
— Ні, вони не збігаються, — квапливо відповіла Роза й густо почервоніла.
— То ви кохаєте мене? — вигукнув Гаррі. — Скажіть хоч це, Розо, люба. Скажіть тільки це, і моє розчарування не буде таким гірким.
— Якби я могла сказати це не на шкоду тому, кого кохаю, — мовила Роза, — я б…
— Ви дали б мені зовсім іншу відповідь! — підказав Гаррі. — Розо, не приховуйте від мене хоча б цього!
— Так! — відповіла Роза і зразу ж додала, вивільняючи свою руку: — Але годі! Навіщо нам продовжувати цю болісну розмову? Нестерпно болісну для мене, хоч, я знаю, завдяки їй я буду щаслива до кінця своїх днів. Бо це таке щастя — усвідомлювати, що колись у вашому серці було місце для мене і тільки для мене. Кожен ваш успіх у житті додаватиме мені сили, витримки й бадьорості. Прощайте, Гаррі! Ми більше ніколи не зустрічатимемось так, як сьогодні, бо ніколи між нами не буде тих стосунків, які могли б виникнути внаслідок цієї розмови. Та хоч би там як, ми можемо на все життя залишитися добрими, щирими друзями. І нехай усі радощі, які тільки може вимолити у світоча мудрості й любові віддане, палке серце, випадуть на вашу долю!
— Ще одне слово, Розо, — мовив Гаррі. — Я хочу почути від вас, із ваших уст, причину вашої відмови.
— На вас чекає блискуче майбутнє, — твердо відповіла Роза. — В громадському житті вам доступні найвищі висоти, яких може досягти людина з блискучими здібностями і впливовими родинними зв'язками. Але ці впливові родичі горді, а я не хочу зближуватися з людьми, що можуть зневажливим словом образити пам'ять матері, яка дала мені життя, і не хочу псувати кар'єру синові жінки, яка стала мені за матір. Коротко кажучи, — завершила дівчина, відвертаючись, бо твердість знову покинула її, — хоч і не з моєї вини, ім'я моє заплямоване. І я не хочу, щоб цю ганьбу поділяв зі мною ще хтось, я нестиму свій хрест сама.